Лев Баренбойм
Лев Баренбойм — радянський піаніст, музикознавець і музичний педагог. Народився 31 січня 1906 року в Одесі. У 1925 році закінчив Одеську консерваторію, де навчався гри на фортепіано у Г. М. Бібера, а 1930 року — Московську консерваторію, де його викладачем був Ф. М. Блуменфельд.
У 1931–1939 роках викладав у Московській консерваторії, вів клас фортепіано та курс методики викладання гри на фортепіано. Одночасно працював науковим співробітником Науково-дослідного музичного інституту при консерваторії. Від 1939 року працював у Ленінградській консерваторії, з 1958-го — як професор. Викладав історію і теорію піанізму та методику навчання гри на фортепіано, а з 1965 року очолював відповідну кафедру. 1957 року здобув ступінь доктора мистецтвознавства. Серед його учнів були Альфред Шнітке, Фаїна Брянська, Ігор Розанов і Роман Хараджанян.
Баренбойм досліджував виконавське мистецтво й писав критичні праці про музичну інтерпретацію. У центрі його уваги були художній задум виконавця та образна система твору; їх розуміння він вважав необхідним для критичного аналізу. Він також розробив систему опису різних типів піаністів, зокрема оповідача, драматурга, живописця та майстра музично-мовленнєвої виразності. Писав про музичну педагогіку, а його праці «Питання фортепіанної педагогіки та виконавства» і «Шлях до музикування» стали посібниками для викладачів.
Серед його головних праць — двотомна монографія «Антон Григорович Рубінштейн» і книжка «Микола Григорович Рубінштейн». 1981 року Баренбойм розпочав монографію про піаніста Еміля Гілельса, але не встиг завершити її; книжку підготували до видання редакторка Т. М. Голланд і Олена Гілельс, вона вийшла 1990 року. Баренбойм помер 25 червня 1985 року в Ленінграді.