Лев Раабен

Лев Миколайович фон Раабен (19 грудня 1912 / 31 січня 1913, Грозний — 22 січня 2002, Санкт-Петербург, похований на Смоленському кладовищі) — видатний радянський музикознавець, скрипаль, педагог і дослідник. Він народився в дворянській родині вихідців зі Швеції. Його батько, Микола фон Францевич Раабен, інженер і математик, очолював кафедру математики Грозненського нафтового інституту. У дитинстві Лев Раабен приватно навчався гри на скрипці, а після закінчення реального училища пов'язав своє життя з професійною музичною освітою.

Свій шлях у музиці він розпочав у Ленінградській консерваторії, куди вперше вступив 1930 року, однак був змушений перервати навчання через сімейні обставини. Повернувшись до Ленінграда, у 1933–1935 роках навчався в музичному технікумі при консерваторії у М. Р. Ледника, учня Леопольда Ауера, а в 1935–1940 роках продовжив навчання в консерваторії по класу скрипки у Ю. І. Ейдліна. У студентські роки він грав у оркестрі Оперної студії, працював альтистом в оркестрі Театру імені Ленінського комсомолу, а також виступав у кінотеатрі «Ударник». Одночасно в 1937–1940 роках навчався на кафедрі історії і теорії смичково-струнного виконавства під керівництвом Б. А. Струве.

Після завершення навчання Раабен вступив до аспірантури своєї альма-матер під науковим керівництвом Б. А. Струве. Під час Другої світової війни його разом із консерваторією евакуювали до Ташкента, звідки він виїжджав на фронт у складі струнного квартету консерваторії під керівництвом А. Б. Меровича. У 1942–1944 роках цей квартет дав понад 700 концертів для військових частин. Після повернення до Ленінграда Раабен виступав як альтист у Державному ансамблі оперети під керівництвом М. С. Бронської та у квартеті Ленінградської державної обласної філармонії.

Закінчивши аспірантуру 1945 року, він був прийнятий до штату викладачів Ленінградської консерваторії, де пройшов шлях від старшого викладача до професора кафедри скрипки та альта. У 1948 році він успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Інструментальний ансамбль у російській музиці», зробивши вагомий внесок у вивчення формування й еволюції інструментального ансамблю в Росії. У 1968 році здобув ступінь доктора мистецтвознавства, а звання професора отримав 1971 року. У консерваторії він розробив і читав курси «Історія, теорія і методика інструментального виконавства» та «Історія і методика смичкового виконавства для аспірантів».

Серед його учнів — М. Г. Арановський, С. Я. Левін, О. Ф. Шульпяков, Є. В. Герцман, А. Н. Крюков, Н. А. Огаркова, Н. С. Серьогіна та інші, а під його науковим керівництвом понад 40 дослідників захистили кандидатські й докторські дисертації. Водночас Раабен перейшов на основну роботу до Ленінградського державного науково-дослідного інституту театру і музики, де працював старшим науковим співробітником і впродовж багатьох років очолював сектор музики. Також він був професором-консультантом Ленінградського педагогічного університету імені О. І. Герцена та Ленінградського державного обласного університету імені О. С. Пушкіна.

Протягом життя Лев Раабен опублікував понад 140 наукових праць, що охоплюють широкий спектр тем: від теорії диригування, історії музики й музичної естетики до смичкового виконавства, камерно-інструментального ансамблю та аналізу творчості композиторів XX століття. Серед його численних публікацій особливе місце посідають фундаментальні роботи з історії інструментального мистецтва: книги про скрипкові та віолончельні твори П. І. Чайковського, дослідження про видатних скрипалів Леопольда Ауера та Мирона Полякіна, узагальнюючі праці про радянський інструментальний концерт, камерно-інструментальну музику, історію російського і радянського скрипкового мистецтва, а також праці про бароковий і класичний скрипковий концерт.

У низці досліджень Раабен висвітлював нові тенденції у вітчизняній музиці 1960–1970-х років, звертаючись до творчості Сергія Слонімського, Андрія Петрова, Бориса Тищенка, Галини Уствольської, Юрія Фаліка, Олександра Кнайфеля, Альфреда Шнітке, Софії Губайдуліної, Едісона Денисова, В'ячеслава Артьомова та інших. Підсумком цих зацікавлень стала, зокрема, книга «Про духовний ренесанс у російській музиці 1960–1980-х років» (1998). Він також сприяв розвитку нових музикознавчих концепцій, які розробляли його колеги, і був укладачем, членом редакційних колегій та відповідальним редактором багатьох музикознавчих збірників, монографій і видань документальної спадщини музикантів.

Як учений Раабен здобув авторитет і за межами своєї країни. Він читав лекції в Сорбонні у 1973–1974 роках, у Празі, Братиславі, виступав на конгресі ЮНЕСКО в Брно, а також упродовж багатьох років проводив методичні семінари в Польщі. Його діяльність поєднувала виконавський досвід, глибоку наукову ерудицію та педагогічний талант, завдяки чому він посів помітне місце в історії музикознавства і виконавської науки XX століття.

Connections

This figure has 1 connection in the Music Lineage catalog.