Лев Миколайович Власенко — радянський і російський піаніст, педагог, народний артист СРСР. Народився 24 грудня 1928 року в Тифлісі (нині Тбілісі) в родині Миколи Аполлоновича Власенка і Віри Соломонівни Бендицької. Початкову музичну освіту здобув у матері, випускниці Тбіліської консерваторії, а згодом навчався у А. Д. Вірсаладзе в групі для обдарованих дітей при Тбіліській консерваторії. У десятирічному віці дебютував у Тбіліському театрі опери та балету імені З. Паліашвілі, виконавши Перший концерт для фортепіано з оркестром Людвіга ван Бетховена.
У 1953 році закінчив Московську консерваторію імені П. І. Чайковського по класу фортепіано у Я. В. Флієра, а в 1958 році — асистентуру-стажування під його ж керівництвом. Паралельно навчався на вечірньому відділенні Московського інституту іноземних мов, який закінчив у 1954 році. Вільно володів англійською, французькою та італійською мовами, проходив службу в Радянській армії.
Широке визнання як піаніст здобув завдяки успіхам на міжнародних конкурсах. У 1956 році переміг на Міжнародному конкурсі імені Ф. Ліста в Будапешті, а в 1958 році став лауреатом I Міжнародного конкурсу імені П. І. Чайковського в Москві, поступившись першою премією лише Вану Кліберну. Від 1958 року розпочав кар’єру концертуючого піаніста, багато виступав у Росії та за кордоном. Його репертуар охоплював твори Ліста, Бетховена, Рахманінова, Скарлатті, Моцарта, Шопена, Чайковського, Скрябіна, Брамса, Дебюссі, Прокоф’єва, Шостаковича та інших композиторів.
Власенко був також визначним педагогом. Із 1952 року викладав фортепіано в Московському хоровому училищі, пізніше — в музичному училищі імені Гнесіних. Протягом 39 років, починаючи з 1957 року, працював у Московській консерваторії, пройшовши шлях від асистента професора Я. В. Флієра до завідувача кафедри; з 1965 року був доцентом, з 1976 — професором. На початку 1990-х років став професором Індіанського університету в Блумінгтоні та New England School of Music у Бостоні. Серед його учнів — багато переможців і лауреатів міжнародних конкурсів, зокрема Михайло Плетньов, Н. Сук, Т. Бікіс, Ж. Аубакірова, К. Рандалу, Р. Шерешевська та інші.
Він входив до складу журі багатьох престижних міжнародних конкурсів у Сантандері, Сіднеї, Токіо, Монреалі, Афінах, Больцано, Варшаві та Будапешті. У 1994 році був головою журі X Міжнародного конкурсу імені П. І. Чайковського. Очолював асоціацію лауреатів конкурсу П. І. Чайковського, а також російське відділення Європейської асоціації педагогів фортепіано «EPTA — RUSSIA». Багато виступав на телебаченні й радіо, записав 22 грамплатівки, а також було випущено 11 компакт-дисків із його записами.
В останні два роки життя мешкав у Брісбені в Австралії, де викладав у Квінслендській консерваторії при Гріффітському університеті. У 1996 році цей університет присвоїв йому звання доктора на знак визнання великого внеску в розвиток фортепіанної школи Австралії. Помер 24 серпня 1996 року в Брісбені. Урну з прахом поховано на Ваганьковському кладовищі в Москві.
Серед його відзнак — звання заслуженого діяча мистецтв Удмуртської АРСР, заслуженого артиста РРФСР, народного артиста РРФСР і народного артиста СРСР. Пам’ять про музиканта збережена в низці культурних ініціатив: у Брісбені з 1999 року проводиться великий національний конкурс піаністів його імені, московська музична школа № 73 носить його ім’я, а в Москві щороку відбувається відкритий конкурс юних піаністів імені Л. М. Власенка.