Людомир Ружицький
Людомир Ружицький — польський композитор і музичний педагог. Він також працював диригентом. Народився 18 вересня 1883 року у Варшаві, помер 1 січня 1953 року в Катовіце. У 1952 році був удостоєний Державної премії ПНР 1-го ступеня.
Ружицький виріс у родині професора Варшавської консерваторії. Його батько Олександр Ружицький був піаністом і педагогом, автором відомої книги «Фортепіанна школа». Людомир навчався у Варшавській консерваторії під керівництвом А. Михаловського по класу фортепіано та С. Носковського з композиції.
1904 року, закінчивши консерваторію з відзнакою, він поїхав до Берліна вдосконалювати майстерність. Упродовж трьох років навчався у Meisterschule Королівської академічної вищої школи музики під керівництвом Е. Хумпердінка.
Ружицький був представником руху «Молода Польща». 1905 року разом із Каролем Шимановським, Гжегожем Фітельбергом та Аполлінарієм Шелюто він заснував Союз молодих польських композиторів.
У 1909–1912 роках Ружицький був диригентом і професором консерваторії у Львові. Після цього він гастролював Європою, не припиняючи творчої роботи, і відвідав Німеччину, Швейцарію, Італію та Францію. 1918 року працював диригентом Варшавської опери. У 1912–1919 роках переважно жив у Берліні, а 1919 року повернувся до Варшави, де мешкав до 1944-го.
Після завершення війни Ружицький переїхав до Катовіце й до кінця життя викладав у місцевій консерваторії.
Творча спадщина Ружицького охоплює шість опер, зокрема «Казанову» та «Ероса і Психею» (1916), одну оперету, два балети, серед яких відомий «Пан Твардовський» за романом Ю. І. Крашевського (1920), а також дев’ять симфонічних поем: «Станчик», «Анхелла», «Варшав’янка» та «Звільнена Варшава». Він написав «Характерну сюїту» для оркестру, два фортепіанні концерти, камерні й фортепіанні твори та пісні.
Його музиці властиві гармонічне багатство, насичена й яскрава інструментовка, відчуття форми та широке використання технічних можливостей інструментів. Для творів Ружицького характерні виразний національний колорит і польський характер.