Маргарита Федорова

Маргарита Олексіївна Федорова (4 листопада 1927, Москва — 14 серпня 2016, Москва) — радянська і російська піаністка, клавесиністка та педагог. Вона була народною артисткою Російської Федерації, заслуженою артисткою РРФСР і професоркою кафедри спеціального фортепіано Московської державної консерваторії імені П. І. Чайковського. Померла в Москві та була похована на Ваганьковському кладовищі.

Музичну освіту розпочала 1938 року в секторі педагогічної практики Московської консерваторії під керівництвом І. С. Рабиновича. У 1939 році вступила до 4-го класу Центральної музичної школи, де навчалася спочатку у К. Н. Ігумнова. Після перерви в роки Другої світової війни продовжила навчання у Є. К. Ніколаєвої, а згодом, після знайомства з її грою, була переведена до класу Генріха Нейгауза. У 1951 році з відзнакою закінчила Московську консерваторію, а в 1951–1955 роках навчалася в аспірантурі в класі Нейгауза.

Як виконавиця Федорова дебютувала 1949 року в концерті Московської державної філармонії та зробила перші записи на Всесоюзному радіо. Уже на початку 1950-х здобула міжнародне визнання: стала лауреаткою І Міжнародного конкурсу імені Й. С. Баха в Лейпцигу (1950, II премія) та Міжнародного конкурсу імені Б. Сметани в Празі (1951, II премія). Протягом шістдесяти років вела активну концертну діяльність, виконавши понад 3000 сольних концертів і гастролюючи більш ніж у 30 країнах Європи, Америки, Азії та Африки.

Її репертуар був надзвичайно широким і охоплював близько 1000 сольних творів та понад 70 концертів з оркестром. Вона була першою виконавицею низки творів радянських композиторів, зокрема Другого фортепіанного концерту Дмитра Шостаковича, 12-ї сонати Анатолія Александрова, «Речитативів і фуг» Арама Хачатуряна. Федорова виступала з провідними вітчизняними й зарубіжними оркестрами під орудою видатних диригентів, а також грала в камерних ансамблях і в складі відомого «Жіночого тріо».

Особливе місце в її творчості займала музика Олександра Скрябіна, інтерпретації якої вважалися одними з найкращих у світі. Значною подією стало виконання повного зібрання фортепіанних творів Скрябіна в циклі з шести сольних концертів і концерту з оркестром у сезоні 1971/72. У тому ж сезоні вона вперше виконала на клавесині всі концерти Йоганна Себастьяна Баха. Важливими були й її монографічні програми, присвячені російській і радянській сонаті, фантазіям різних композиторів, а також ювілейним датам Шуберта, Баха, Шопена, Скрябіна та Нейгауза.

Педагогічну діяльність Федорова розпочала ще 1946 року в Центральній музичній школі. З 1965 року працювала на кафедрі спеціального фортепіано Московської консерваторії, спочатку як асистентка Я. І. Мільштейна, а згодом отримала власний клас; від 1972 року була доценткою, а від 1998 року — професоркою. Вона проводила відкриті уроки та майстер-класи в багатьох містах Росії та за кордоном, очолювала державні екзаменаційні комісії, працювала з молодими музикантами за дорученням Російського фонду культури. Підготувала понад 60 учнів, серед яких багато лауреатів міжнародних конкурсів.

Федорова також входила до складу журі міжнародних конкурсів у Росії, Україні, Італії, Іспанії, США та інших країнах; на деяких із них була головою журі або почесною президенткою. Серед її відзнак — звання народної артистки Росії, медаль «Слава і Гордость ЦМШ», медаль «В пам'ять 850-річчя Москви», медаль «Ветеран праці», нагрудний знак «За заслуги перед польською культурою» та інші нагороди. Її мистецтво високо цінували за широту художнього кругозору, романтичну експресію, глибину виконавської концепції та вірність традиції школи Генріха Нейгауза.