Мішель де Лаланд
Мішель-Рішар Делаланд, відомий як де Лаланд, — французький музикант і композитор доби бароко, народжений 15 грудня 1657 року в Парижі. Він став однією з ключових постатей французького музичного бароко та найбільшим майстром великого мотету у Франції. Для короля Людовика XIV він писав передусім духовну музику на латинські тексти, особливо псалми, а також дивертисменти, пасторалі й балети. Його церковні твори вважали такими, що передбачають кантати Баха, а хорові сторінки — ораторії Генделя.
Він був п’ятнадцятою і останньою дитиною в родині паризьких кравців Мішеля Делаланда і Клод Дюмустьє. У 1667–1672 роках навчався як хорист у королівській церкві Сен-Жермен-л’Осеруа, де здобув ґрунтовну підготовку зі співу, гри на клавесині та органі, а також літературну й загальну освіту. Музичний наставник Франсуа Шаперон рано помітив його здібності й доручав йому сольні партії. Осиротівши у п’ятнадцять років, Лаланд продовжив формування значною мірою як самоучка; його ранні твори вже виконувалися на домашніх концертах, організованих родиною.
На початку кар’єри він безуспішно намагався вступити скрипалем до Королівської академії музики під проводом Люллі, після чого зосередився на діяльності органіста. Він служив у церкві Сен-Жерве, тимчасово заміняючи до вступу на посаду молодого Франсуа Куперена, а також працював у церкві великих єзуїтів Сен-Луї та в монастирі Пті-Сент-Антуан. У 1678 році його представили Людовику XIV на конкурсі на посаду органіста, але король вважав його надто молодим. Попри це, Лаланд здобув визнання як учитель клавесина в домі герцога Анна-Жюля де Ноая, а згодом навчав і дочок Людовика XIV та мадам де Монтеспан. Уже на початку 1680-х років його твори звучали у Сент-Шапель, а співпраця з італійцем Паоло Лоренцані принесла йому сценічний успіх.
Переломним став 1683 рік, коли після версальського конкурсу за підтримки короля він став одним із підмайстрів Королівської капели. Відтоді розпочалася його довга «версальська кар’єра». Обов’язки підмайстра включали щоденне музичне забезпечення богослужінь і створення творів до великих свят. У підсумку Лаланд перевершив своїх колег і від 1 липня 1715 року фактично залишився єдиним виконавцем цих функцій. У 1689 році, маючи лише 31 рік, він став також суперінтендантом музики Королівської палати. Усю свою кар’єру він провів на службі короля, поєднуючи головні музичні посади при дворі.
9 липня 1684 року у Версалі він одружився з Рене-Анн Ребель, співачкою з музичної родини, сестрою Жана-Фері Ребеля. Шлюб мав винятково престижний характер і засвідчував його становище при дворі. У подружжя народилися дві доньки, Марі-Анн і Жанна, яких батько ретельно музично виховував. Вони співали в Королівській капелі та настільки вразили Людовика XIV, що отримали королівські пенсії. Саме для дружини й дочок Лаланд писав духовну музику для жіночих голосів, що було нетипово для французької традиції того часу. Однак 1711 року обидві доньки померли від віспи, і ця втрата глибоко позначилася на його житті та творчості.
Серед його найважливіших здобутків — великий корпус великих мотетів, створених для королівської меси. Після смерті Людовика XIV у 1715 році Лаланд продовжив працювати, переглядаючи та вдосконалюючи свої ранні композиції, хоча не дозволяв друкувати мотети за життя. Для молодого Людовика XV він знову почав писати балетну музику. Якщо «Симфонії з “Безумств Карденіо”» не мали успіху, то «Стихії», створені 1721 року у співпраці з Андре Кардиналем Дестушем, залишалися в репертуарі Королівської академії музики до кінця XVIII століття. У 1722 році, після смерті першої дружини, король надав йому лицарський орден Святого Михаїла, а того ж року він керував музикою під час коронації Людовика XV у Реймсі.
У 1723 році, у віці 65 років, композитор одружився вдруге — з Марі-Луїз де Кюрі, музиканткою, яка грала на віолі да гамба. У них народилася донька Марі-Мішель. Після смерті Лаланда саме друга дружина активно дбала про його спадщину: домоглася видання сорока його мотетів із біографічною передмовою та сприяла збереженню його пам’яті. Сам композитор у пізні роки, обтяжений особистими втратами, поступово відмовився від частини своїх посад, зберігши при цьому королівські почесті та пенсію.
У 1726 році Лаланд захворів на тяжку грудну недугу й помер 18 червня 1726 року у Версалі. Його поховали в церкві Нотр-Дам у Версалі. Після смерті композитора королівська влада забезпечила його вдові двадцятирічний привілей на видання творів, і вже до 1728 року публікація його музики була завершена. Упродовж десятиліть після смерті його мотети з великим успіхом виконувалися на Concert Spirituel; його твори залишалися надзвичайно популярними аж до наближення Французької революції. Лаланд посів тривке місце в історії як уособлення французького бароко і найвизначніший творець великого мотету.
Connections
This figure has 1 connection in the Music Lineage catalog.