Мечислав Карлович

Мечислав Карлович — польський композитор і диригент, а також пристрасний альпініст, художник-фотограф і публіцист. Народився 11 грудня 1876 року в селі Вишневе Сморгонського району Російської імперії. Був сином Ірени Сулистровської та Яна Олександра Карловича, білоруського етнолога й мовознавця.

1882 року родина продала своє майно та переїхала до Гайдельберга, згодом мешкала у Празі й Дрездені, а 1887 року остаточно оселилася у Варшаві. З дитинства навчався гри на скрипці. У Варшаві студіював гармонію та контрапункт у класі З. Носковського, тоді ж створив перші композиторські спроби. Паралельно навчався природничих наук у Варшавському університеті, а пізніше вивчав філософію в Берліні.

1903 року в межах Варшавського музичного товариства імені Станіслава Монюшка заснував струнний оркестр. У низці симфонічних творів, зокрема в «Одвічних піснях» і «Литовській рапсодії», використав білоруські народні пісні. Серед його доробку — 25 пісень для голосу з фортепіано, Серенада до мажор для струнного оркестру, симфонія мі мінор «Відродження», Концерт для скрипки з оркестром ля мажор і шість симфонічних поем.

До симфонічних поем Карловича належать «Повернення хвиль», «Одвічні пісні» — триптих із частин «Пісня про вічну тугу», «Пісня про любов і смерть» та «Пісня про всебуття», «Литовська рапсодія», «Станіслав і Анна Освенцими», «Сумна повість (Прелюдії до вічності)» й «Епізод на маскараді». Останній твір, залишений незавершеним 1908 року, завершив Г. Фітельберг. Більшість автографів композитора загинула під час Другої світової війни.

Карлович уперше відвідав Татри 1889 року, а 1892 року проклав перший туристичний маршрут у Західних Татрах поблизу Поляни на Столах. 1907 року переселився до гірського курорту Закопане, став альпіністом і був одним із піонерів лижного спорту. Загинув 8 лютого 1909 року внаслідок сходження снігової лавини під час гірського походу. Похований на Повонзківському кладовищі у Варшаві; його ім’ям названо філармонію в Щецині.