Михайло Крошнер (повне ім’я — Михайло Юхимович, також Мойсей Хаймович) — радянський композитор. Народився 1900 року в Києві. У 1918–1921 роках навчався гри на фортепіано в Київській консерваторії у Володимира Пухальського та Фелікса Блуменфельда.
До 1931 року працював у концертних організаціях і театрах Києва та Москви. Згодом вступив до Свердловської консерваторії в клас композиції Василя Золотарьова. У 1932 році переїхав за своїм наставником до Мінська, а 1937 року закінчив Білоруську консерваторію; він став першим випускником Мінська за спеціальністю композиції. У 1933–1938 роках працював у Державному театрі опери та балету Білоруської РСР.
Найвідоміший його твір — «Соловей», перший національний білоруський балет, створений за повістю Змітрока Бядулі. У 1939 році його поставили в Одеському театрі опери та балету, а згодом — у Великому театрі Білоруської РСР; цією виставою 11 травня того року відкрили нову будівлю театру. Мінську постановку 1940 року показали в Москві під час Декади білоруського мистецтва. Крошнер також написав музику до вистави «Два недотепи» за п’єсою Авраама Гольдфадена, сюїту «Білоруські симфонічні танці» (1937), струнний квартет і романси на вірші Олександра Пушкіна та Михайла Лермонтова.
Від 1938 року був членом Спілки композиторів Білоруської РСР. У 1940 році отримав звання заслуженого артиста Білоруської РСР і орден Трудового Червоного Прапора за внесок у розвиток білоруського театрального й музичного мистецтва. Загинув у Мінському гетто 28 липня 1942 року. Більша частина його творів утрачена.