Мілій Балакірєв
Мілій Олексійович Балакірєв (21 грудня 1836 року за старим стилем, 2 січня 1837 року за новим стилем, Нижній Новгород — 16 травня за старим стилем, 29 травня 1910 року, Санкт-Петербург) — російський композитор, піаніст, диригент і педагог, один із засновників та керівник «Могутньої купки». Похований на Тихвінському кладовищі Олександро-Невської лаври.
Перші уроки гри на фортепіано Балакірєву давала мати. У десятирічному віці він провів канікули в Москві, де за десять уроків у Олександра Дюбюка опанував правильні прийоми фортепіанної гри. У Нижньому Новгороді його навчав місцевий піаніст і диригент Карл Айзеріх. Значну підтримку юному музикантові надав Олександр Улибишев — меценат і автор першої російської монографії про Моцарта.
Систематичної музичної освіти Балакірєв не здобув. Серед творів, які особливо вразили його в дитинстві та юності, були Перший фортепіанний концерт Шопена і тріо «Не томи, рідний» з опери Глінки «Життя за царя». Захоплення цими композиторами він зберіг на все життя. У 1849–1853 роках навчався в Нижньогородському університеті, а в 1853–1855 роках був вільним слухачем математичного факультету Казанського університету. У Казані написав фортепіанну фантазію на теми «Життя за царя», перший романс «Ти сповнена чарівної млості» та концертне алегро.
1855 року Балакірєв переїхав до Санкт-Петербурга разом з Улибишевим і зустрівся з Михайлом Глінкою, який переконав його присвятити себе музиці в національному дусі. Того самого року Балакірєв уперше виступив перед петербурзькою публікою як віртуоз-піаніст. Надалі він переважно самостійно поглиблював музичні знання.
18 березня 1862 року разом із Гаврилом Ломакіним Балакірєв заснував Безплатну музичну школу. У її концертах Ломакін диригував вокальними та хоровими творами, а Балакірєв — оркестровими. У 1866 році композитора запросили до Праги керувати постановками опер Михайла Глінки «Життя за царя» та «Руслан і Людмила». Восени 1867 року — навесні 1869 року він диригував симфонічними концертами Імператорського російського музичного товариства, де звучали твори Берліоза, Ліста, Римського-Корсакова, Бородіна та Мусоргського.
28 січня 1868 року, після відставки Ломакіна, Балакірєв очолив Безплатну музичну школу й керував нею до осені 1874 року. У 1870-х роках він відійшов від музичної діяльності, а 6 липня 1872 року почав працювати службовцем у конторі Варшавської залізниці. До музичних і громадських справ повернувся наприкінці 1870-х років, а 1881 року знову очолив школу. У 1883 році Балакірєв став керівником Придворної співацької капели. Він розробив програму її наукових класів, запросив інспектором музичних класів Миколу Римського-Корсакова, перебудував приміщення капели та приділив особливу увагу розвитку оркестрового класу.
Композиторська спадщина Балакірєва охоплює оркестрову, фортепіанну, вокальну та хорову музику. Серед його найвідоміших творів — музика до трагедії Шекспіра «Король Лір», увертюри на чеські, російські та іспанські теми, симфонічна поема «Тамара», дві симфонії, дві фортепіанні сюїти та два фортепіанні концерти. Його фортепіанна фантазія «Ісламей» на східні теми належить до найскладніших технічно творів фортепіанного репертуару; вона вплинула на задум Моріса Равеля під час створення циклу «Нічний Гаспар».
Балакірєв писав романси й пісні, зокрема «Золоту рибку», «Прийди до мене», «Єврейську мелодію», «Грузинську пісню», «Чую твій голос» і «Ущелину». Він також створював хорові твори та обробляв музику інших авторів для фортепіано й оркестру. Важливим внеском у музичну етнографію стала видана ним 1866 року збірка російських народних пісень, що містила 40 пісень.
Мілій Балакірєв помер 16 травня за старим стилем, 29 травня 1910 року за новим стилем у Санкт-Петербурзі. Його ім’ям названо музей у Нижньому Новгороді, музичні навчальні заклади та географічні об’єкти; 1996 року на його честь отримав назву астероїд 6777 Балакірєв.