Наталія Позняковська — російська та радянська піаністка й музична педагогиня. Народилася 30 листопада (12 грудня) 1889 року в Києві у родині колезького секретаря. Закінчила Міністерську гімназію та музичне училище в Києві.
У 1909–1913 роках навчалася гри на фортепіано у Санкт-Петербурзькій консерваторії в класі Анни Єсипової та завершила навчання із золотою медаллю. На випускному іспиті виконала концерт Каміля Сен-Санса для фортепіано з оркестром, за що стала лавреаткою премії імені Антона Рубінштейна й одержала рояль Шредер. 1914 року здобула першу премію на конкурсі піаністок імені Віри Єракової.
Багаторічна педагогічна діяльність Позняковської була пов’язана із Санкт-Петербурзькою, згодом Ленінградською консерваторією. Вона працювала ад’юнкткою спеціального класу Анни Єсипової, викладачкою, старшою викладачкою, професоркою, професоркою-консультанткою класу фортепіано, а 1942 року виконувала обов’язки декана факультету. У 1927–1941 роках також викладала у Третьому державному музичному технікумі та в 1936–1937 роках очолювала там фортепіанний відділ. У 1944–1963 роках була професоркою й завідувачкою кафедри фортепіано Уральської консерваторії, паралельно викладаючи у музичній школі-десятирічці при цьому закладі.
Як концертна піаністка виступала у програмах симфонічного оркестру під орудою Олександра Зілоті в Павловську, давала сольні концерти у Малому залі Петроградської консерваторії. 1924 року на прохання Сергія Прокоф’єва вперше виконала в Ленінграді його Третій фортепіанний концерт. Брала участь у камерних програмах Імператорського Російського музичного товариства, виступала із віолончелістом Володимиром Вольфом-Ізраелем, у тріо зі скрипалем Володимиром Шером і віолончелісткою Євгенією Вольф-Ізраель, а пізніше — у дуетах з Іллею Рензіним та скрипалькою Лідією Никифоровою.
Позняковська концертувала у Свердловську та на Уралі, виконувала музику Дмитра Шостаковича, Сергія Прокоф’єва і Миколи Мясковського, грала фортепіанні партії у квінтетах Михайла Глінки й Сергія Танєєва, квартеті Йоганнеса Брамса та інших творах. Здійснила низку радійних і телевізійних записів. Її виконавству приписували свіжість трактувань, шляхетність манери та блискучу пальцеву техніку. Серед її учнів — Роман Грубер, Михайло Фролов, Володимир Портной, Костянтин Лібєров, Валерій Біберган та Ігор Рогальов.
Вона також є авторкою праць про виконавські й педагогічні засади школи Анни Єсипової, зокрема статей «Про деякі виконавські та педагогічні принципи школи Анни Єсипової» та «Жива традиція», присвяченої класу Анни Єсипової. Померла 9 січня 1981 року в Ленінграді.