Ніколаус Брунс

Ніколаус Брунс (нім. Nicolaus Bruhns; грудень 1665, Швабштедт, Шлезвіг — 29 березня 1697, Гузум, Шлезвіг) — німецький композитор, органіст і скрипаль доби бароко, один із провідних представників північнонімецької органної школи та улюблений учень Дітріха Букстегуде. Він походив із музичної родини Шлезвіг-Гольштейну: його дід Пауль був лютнистом і музикантом, батько Пауль Брунс — органістом у Швабштедті, де одружився з дочкою свого попередника, а серед родичів були й інші помітні музиканти. Перші уроки музики Ніколаус отримав від батька, рано опанував орган і вже в дитинстві складав твори для клавішних та голосу.

У шістнадцятирічному віці Брунс вирушив до Любека, де навчався у свого дядька Пітера гри на скрипці та віолі. Там він став наймолодшим серед любекських скрипалів і швидко здобув широку славу як виконавець. Водночас він вивчав композицію й удосконалював органну гру під керівництвом Дітріха Букстегуде, який став для нього головним мистецьким взірцем. Саме в цей період сформувалися риси його стилю, пов’язані з віртуозністю, фантазійністю форми й виразною гармонічною мовою.

Після навчання Брунс деякий час шукав службу, а згодом за сприяння Букстегуде вирушив до Копенгагена, де обійняв посаду придворного скрипаля і композитора та працював також як заступник органіста. Імовірно, він виступав на вечірніх концертах і при королівському дворі. У 1685 році, між березнем і вереснем, музиканта заарештували за нез’ясованих обставин; після численних клопотань за участю впливових осіб його вдалося звільнити. Попри фрагментарність відомостей про цей період, уже тоді Брунс мав репутацію надзвичайно талановитого музиканта.

У січні 1689 року, після смерті попереднього органіста, міська рада Гузума вирішила запросити Брунса на посаду в міській церкві. Його спеціально розшукували, побоюючись, що інші міста також захочуть залучити такого майстра. Після прослуховування 29 березня його одноголосно обрали органістом, відзначивши небачену майстерність композиції та гри на різних інструментах. Невдовзі він одружився з Анною Доротеєю Гессе. Через кілька місяців Брунс отримав вигідну пропозицію з Кіля, але залишився в Гузумі після обіцянки підвищення платні; пізніше він навіть виграв судову справу щодо цієї обіцянки за підтримки герцога Готторпа.

У Гузумі Брунс прожив до кінця життя і в 1689–1697 роках був міським органістом. Він працював із церковним хором, співпрацював із місцевим кантором, відомим своїм басом, і, найімовірніше, сам брав участь у виконанні власних творів. За життя його знали передусім як блискучого органіста, хоча він також віртуозно грав на скрипці, акомпануючи собі на педальній клавіатурі органа; існували навіть свідчення, що при цьому він ще й співав, створюючи враження гри кількох музикантів. Передчасно помер від туберкульозу у 31-річному віці. Його поховали 2 квітня 1697 року в Гузумі, але місце могили згодом було втрачено.

Творча спадщина Брунса невелика за обсягом через його ранню смерть, однак має виняткове значення. До нашого часу дійшли лише чотири повні органні твори — три прелюдії та хоральна фантазія — а також дванадцять духовних кантат; камерна музика, яку він також писав, не збереглася. Усі відомі композиції були створені в гузумський період між 1689 і 1697 роками. Автографи композитора не вціліли, тому його музику знаємо з пізніших копій і табулатурних записів. Серед найвідоміших його творів — прелюдії мі мінор, відомі як «Велика» і «Мала», фрагментарно збережена прелюдія ре мажор, хоральна фантазія «Nun komm, der Heiden Heiland», а також кантати «Die Zeit meines Abschieds ist vorhanden», «Der Herr hat seinem Stuhl im Himmel bereitet», «Jauchzet dem Herren, alle Welt», «Wohl dem, der den Herren fürchtet», «Ich liege und schlafe», «Muss nicht der Mensch», «O werter heil’ger Geist», «Hemmt eure Tränenflut» та «Erstanden ist der heilige Christ».

Органні твори Брунса є яскравим утіленням північнонімецького стилю та Stylus phantasticus. Для них характерні контрасти між прелюдійними та фугованими розділами, смілива гармонія, складні ритми, арпеджіо, ехо-ефекти та блискучі пасажі. Особливо відома прелюдія мі мінор, так звана «Велика», у якій композитор доводить фантазійний стиль до крайніх меж. Його музика вирізняється продуманою структурою й високими виконавськими вимогами, що свідчить про його надзвичайний рівень як органіста.

У кантатах Брунс поєднав елементи концерту й мадригалу, зблизивши вокальне та інструментальне начала. Він використовував ритурнелі, арії, дуети, тріо, хорові епізоди та фугальні секції, розглядаючи голоси й інструменти як єдине ціле. Деякі сольні басові кантати, ймовірно, були написані для місцевого кантора Георга Фербера. Хоча його вокальні партитури інструментовані відносно стримано, вони демонструють значну композиційну винахідливість. Про мистецтво Брунса високо відгукувався Йоганн Себастьян Бах, як повідомляв його син Карл Філіпп Емануель Бах. Творчість Ніколауса Брунса залишила глибокий слід у розвитку органної музики та стала орієнтиром для багатьох наступних поколінь музикантів.

Connections

This figure has 1 connection in the Music Lineage catalog.