Микола Голованов

Микола Голованов

нар. 1891 (Москва) · пом. 1953 (Николіна Гора)

Микола Семенович Голованов — російський і радянський диригент, хормейстер, піаніст, композитор і музичний педагог. Народився 21 січня 1891 року в Москві в незаможній міщанській родині.

1909 року закінчив Московське синодальне училище церковного співу зі званням регента першого розряду, де навчався у Володимира Орлова та Олександра Кастальського. Відтоді виступав як хоровий диригент і композитор, працював із Синодальним хором. 1913 року виступив у Берлінській співочій академії. У 1914 році завершив навчання в Московській консерваторії за класом композиції Сергія Василенка та Михайла Іполитова-Іванова.

1915 року Голованов дебютував як симфонічний диригент у концерті оркестру Великого театру й розпочав там роботу помічником хормейстера. Був диригентом театру в 1919—1928 і 1930—1936 роках, а в 1948—1953 роках обіймав посаду головного диригента. Його дебютною оперною постановкою стала «Казка про царя Салтана» Миколи Римського-Корсакова. Серед інших здійснених ним постановок — «Князь Ігор» Олександра Бородіна, «Євгеній Онєгін» і «Пікова дама» Петра Чайковського, «Любов до трьох апельсинів» Сергія Прокоф’єва, «Борис Годунов» і «Хованщина» Модеста Мусоргського, «Садко» Миколи Римського-Корсакова.

Від 1919 року він працював в оперній студії при Великому театрі, пов’язаній із Костянтином Станіславським, а 1938 року очолив її оперний відділ. Разом із режисером Михайлом Кедровим готував постановки опер «Чіо-Чіо-сан» Джакомо Пуччіні, «Віндзорські пустунки» Отто Ніколая, «Княжна Мері» Володимира Дехтерєва та «Дмитро Донський» Володимира Крюкова. У 1926—1929 роках керував симфонічним оркестром Московської філармонії, 1929 року заснував Оперний радіотеатр, а з 1930 року був його головним диригентом і працював у Московському радіоцентрі. У 1937—1953 роках був художнім керівником і головним диригентом Великого симфонічного оркестру Всесоюзного радіокомітету та Оперного радіотеатру.

Як піаніст у 1916—1944 роках часто виступав концертмейстером із співачкою Антоніною Неждановою, Іваном Козловським, Марком Рейзеном, Марією Максаковою та Наталією Шпіллер. Від 1907 року викладав у Синодальному училищі, а в 1925—1929 і 1943—1944 роках був професором оркестрового та оперного класів Московської консерваторії. Серед його учнів названі диригенти Леонід Гінзбург і Михайло Жуков.

Під орудою Голованова відбулися перші виконання «Всенічного бдіння» Олександра Гречанінова, кількох симфоній Миколи Мясковського, Другої симфонії Тихона Хрєнникова, «Симфонічних танців» і Третьої симфонії Сергія Рахманінова, П’ятого фортепіанного концерту та Четвертої симфонії Сергія Прокоф’єва. Його оркестрове звучання характеризували фразування, динамічність інтерпретацій і поєднання симфонічних та драматичних рис.

Як композитор Голованов написав оперу-кантату «Принцеса Юрата», оперу «Богатирський курган», симфонію, увертюру на російські теми, сонату й «Естампи» для фортепіано, понад 200 романсів, духовні твори, симфонічні поеми, оркестрові сюїти та обробки народних пісень. Після його смерті твори майже не виконували, проте в сезонах 2009—2012 років Російський національний оркестр під керуванням Михайла Плетньова виконав низку його оркестрових композицій, а Московський синодальний хор звернувся до духовної музики композитора.

Голованов мав звання народного артиста СРСР, присуджене 1948 року. Помер 28 серпня 1953 року в селищі Николіна Гора; похований на Новодівочому кладовищі в Москві.

Організації