Микола Казанлі
Микола Іванович Казанлі — російський композитор і журналіст. Народився 17 грудня 1869 року в Тирасполі Херсонської губернії. Помер 5 серпня 1916 року в Петрограді; похований на Нікольському кладовищі Олександро-Невської лаври.
У 1879–1883 роках навчався гри на скрипці в музичній школі Товариства красних мистецтв в Одесі. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус 1886 року, а в 1891–1894 роках навчався у Санкт-Петербурзькій консерваторії, де вивчав теорію композиції у Миколи Римського-Корсакова. Контрапункт опановував у Юлія Йогансена та підтримував близькі стосунки з Мілієм Балакірєвим, порадами якого користувався.
Твори Казанлі вирізнялися технічною майстерністю, смаком, творчою фантазією та колоритним оркеструванням. Він також виконав багато оркеструвань чужих композицій. Серед його оркестрових творів — симфонієта соль мажор 1893 року, симфонія фа мінор, балада «Ленора» 1897 року, фантазія «Вілла біля моря» на картину Арнольда Бекліна та музична картина «Ніч карнавалу». Написав оперу «Міранда», поставлену в Маріїнському театрі, хорові твори з оркестром «Русалка», «Вовк на псарні» й «Урочиста кантата» до 200-річчя 2-го кадетського корпусу, а також «Велику панахиду» для хору без супроводу та кілька романсів.
У 1897–1904 роках диригував російськими симфонічними концертами Кайма в Мюнхені. Під його орудою там уперше в Німеччині повністю прозвучала опера Михайла Глінки «Руслан і Людмила»; 1900 року це виконання повторили в Берліні. У 1902 році Казанлі диригував у Празі та Кіссінгені.
Працював музичним співробітником газети «День» у 1890–1891 роках, журналу «Артист» у 1891–1893 роках, а також німецьких видань «Мюнхенер Альгемайне Цайтунг», «Дойче Музик-Цайтунг» і «Ді Музик» у 1901–1905 роках. За заповітом Юлія Йогансена відредагував і переклав з німецької його посмертну працю «Підручник суворого контрапункту». Керував викладанням музики в ліцеї, інженерному училищі та 2-му кадетському корпусі, входив до комісії з удосконалення військової музики.