Нікос Скалкотас — грецький композитор, один із провідних представників грецького музичного авангарду першої половини XX століття. Народився 8 березня 1904 року в Халкіді. Походив із музичної родини. Від 1914 року навчався гри на скрипці в Афінській консерваторії у класі Тоні Шульце, а також займався у Жозефа Бустидуї. Закінчив консерваторію з відзнакою 1920 року.
У 1921–1924 роках удосконалював гру на скрипці в Берліні у Віллі Гесса й опанував також фортепіано. 1924 року вирішив залишити кар’єру скрипаля та зосередитися на композиції. У 1925–1927 роках брав у Берліні уроки композиції у Філіпа Ярнаха, заробляючи на навчання грою в кабаре та під час показів німого кіно. Від 1927 до 1932 року відвідував майстер-класи Арнольда Шенберга. Після розриву з ним 1932 року пережив чотирирічну депресію й не писав нових творів.
1933 року Скалкотас повернувся до Греції. В Афінах грав у оркестрі консерваторії, а згодом — у других скрипках інших грецьких оркестрів. Він багато писав, але більшість його творів за життя майже не виконували; ширше визнання прийшло після смерті. Скалкотас помер в Афінах 19 вересня 1949 року від защемлення грижі.
У його творчості розрізняють «німецький» період 1927–1931 років і два «грецькі» періоди — 1935–1945 та 1946–1949 років. Серед творів різних років — Перша симфонічна сюїта, Октет, Концерт для фортепіано і десяти духових інструментів, 32 п’єси для фортепіано та увертюра «Повернення Одіссея на батьківщину». До пізніх творів належать балет «Море», Концертино для фортепіано та «Грецький танець» до мінор. Його музика поєднує додекафонний метод нововіденської школи з інтересом до грецької традиційної культури й фольклору. Скалкотас розробив власну, «мультисерійну» версію дванадцятитонової техніки, використовуючи одночасно кілька серій і поєднуючи їх із тональною та модальною гармонією. Серед його тональних творів особливо популярні «36 грецьких танців» для оркестру.
У 1998–2008 роках шведська фірма BIS Records видала більшість творів Скалкотаса у 17 альбомах.