Ніна Коган — російська і радянська художниця, народилася 25 березня (6 квітня) 1889 року в Москві. У 1905 році закінчила Катерининський інститут шляхетних дівчат у Санкт-Петербурзі, а в 1905–1908 роках навчалася в рисувальній школі Імператорського товариства заохочення мистецтв у Альфреда Еберлінга й Аркадія Рилова. Згодом навчалася у Яна Ціонглінського. У 1911–1913 роках відвідувала Московське училище живопису, скульптури й архітектури як вільна слухачка, але не закінчила його.
У 1913–1919 роках Коган викладала малювання в гімназії. У 1917 році долучилася до мистецьких об’єднань «Майстерня Я. Ф. Ціонглінського» та «Вільна майстерня», а також працювала з Товариством охорони пам’яток старовини. У 1918 році брала участь у збиранні колекції мальованих вивісок для Музею міста в Петрограді.
У березні 1919 року Коган приїхала до Вітебська й викладала пропедевтику в Народній художній школі, згодом перетвореній на Вітебський художньо-практичний інститут. Вона була членкинею творчого комітету об’єднання УНОВІС. Коган поставила «Супрематичний балет», який показали у Вітебську 6 лютого 1920 року, та написала статтю «Про супрематичний балет» для машинописного альманаху УНОВІС. У 1922–1923 роках консультувала Музей живописної культури в Москві, працювала над планами експозицій і читала лекції.
Від 1926 року Коган жила й працювала в Ленінграді. Після Вітебська вона більше не зверталася до супрематизму: її роботи кінця 1920-х — початку 1930-х років виконані в реалістичній манері. Серед них — портрети Анни Ахматової, Віри Єрмолаєвої та Анатолія Борисова, а також твори «Голова зайця», «Маляр» і «Хлопчик біля вікна». Від 1928 року Коган працювала у Володимира Лебедєва в Детгизі та ілюструвала дитячі книжки, здебільшого про тварин. Вона брала участь у художніх виставках у Ленінграді, Києві та Москві. Померла на початку 1942 року в Ленінграді від зараження крові, спричиненого обмороженням руки.