Ніна Неліна, сценічне ім’я Нінель Нюренберг, — радянська оперна співачка, колоратурне сопрано, солістка Большого театру та Держконцерту. Народилася 4 серпня 1923 року в Москві в родині художника Амшея Нюренберга та балерини й художниці Поліни Мамичевої. У 1926—1928 роках жила з батьками у Парижі.
1930 року почала вчитися гри на фортепіано в музичному технікумі імені Гнесіних у Олени Гнесіної. 1940 року закінчила училище за класом фортепіано Олени Гнесіної та вокалу Ніни Вербової, після чого продовжила вокальну освіту в Московському обласному музичному технікумі у Ксенії Дорліак. У 1941—1943 роках перебувала в Ташкенті, де навчалася в евакуйованій Ленінградській консерваторії: вокалу — у професорки М. І. Бріан, фортепіано — у професорки В. Разумовської.
Повернувшись до Москви 1943 року, працювала в хорі Московського театру оперети. Від 1945 року співала в Київському театрі опери та балету імені Шевченка, де українською мовою виконувала партію Віолетти в «Травіаті» Джузеппе Верді. 1946 року увійшла до оперної трупи Большого театру й удосконалювала майстерність під керівництвом Валерії Барсової; тоді ж за рекомендацією адміністрації змінила ім’я та прізвище на Ніну Неліну.
1948 року дебютувала в Большому театрі як Розіна в «Севільському цирульнику» Джоаккіно Россіні. У її репертуарі були Есмеральда в «Проданій нареченій», Прилепа в «Піковій дамі», Кет у «Чіо-Чіо-Сан», Джильда в «Ріголетто», Ольга в «Русалці», Лакме в однойменній опері, Зайчик у «Морозку», Зофія в «Гальці», Барбаріна у «Весіллі Фігаро», Фраскіта в «Кармен» і графиня Чепрано в «Ріголетто». Виступала на одній сцені з Іваном Козловським і Павлом Лисиціаном, гастролювала в СРСР, Німецькій Демократичній Республіці, Угорщині та Австрії. Давала також концертні виступи; 1949 року відбувся її творчий вечір у Будинку актора, а 1950 року — сольний концерт у Концертній залі імені Петра Чайковського.
1955 року в складі концертної бригади Центрального будинку працівників мистецтв взяла участь у 48 концертах в Арктиці, зокрема на дрейфувальній станції «Північний полюс-1», і здобула звання почесної полярниці. 1957 року перейшла до Держконцерту СРСР, де працювала до 1963 року, коли залишила установу через хворобу. Була відзначена медаллю «За трудову відзнаку» 1951 року. Померла 1966 року в Друскінінкаї; похована на Ваганьковському кладовищі.