Ольга Калантарова, також відома як Калантарова-Ільїна, — піаністка й музична педагогиня, професорка Санкт-Петербурзької консерваторії. Народилася 21 березня (2 квітня) 1877 року у Тифлісі. Музичну освіту почала у Тифліській школі, де 1895 року закінчила клас фортепіано.
Коли Ользі було п'ятнадцять років, її творчий потенціал помітила піаністка Анна Єсипова. Для продовження навчання Єсипова оселила ученицю у своєму домі в Санкт-Петербурзі. Калантарова навчалася у її класі та 1902 року закінчила Санкт-Петербурзьку консерваторію, а від 1903 року залишилася там ад'юнкткою Анни Єсипової.
Виступала сольно, а також у тріо зі скрипалем Леопольдом Ауером і віолончелістом Олександром Вержбиловичем на концертах Санкт-Петербурзького відділення Імператорського Російського музичного товариства. У консерваторії послідовно працювала молодшою викладачкою, старшою викладачкою та професоркою; очолювала фортепіанний відділ у 1932—1936 роках. Також викладала фортепіано у музичній школі-десятирічці та музичному училищі при Ленінградській державній консерваторії.
У педагогіці розвивала засади, засвоєні від Анни Єсипової. Вимагала від учнів технічної довершеності, виразного рельєфу, тембрової різноманітності й виразної артикуляції у класичній та сучасній музиці. Серед її помітних вихованців були М. С. Друскін, Т. С. Салтикова, І. Д. Ханцин, Е. А. Елінсон, А. С. Барон, В. І. Слонім, Г. І. Ганкіна та Д. Ф. Саліман-Владимиров.
1938 року Калантаровій присвоєно звання заслуженої діячки мистецтв РСФРР, а 1946 року вона отримала медаль «За трудову доблесть». Померла 8 листопада 1952 року в Ленінграді. Похована на Тихвинському кладовищі, у Некрополі майстрів мистецтв, поруч із чоловіком, піаністом Євгеном Ілліїним, неподалік від Анни Єсипової.