Пауль Бадура-Шкода — австрійський піаніст, який здобув міжнародне визнання. Народився 6 жовтня 1927 року у Відні, де помер 25 вересня 2019 року.
На початку музичної кар'єри 1947 року він переміг в австрійському музичному конкурсі. Навчався у Едвіна Фішера, а від 1949 року виступав із видатними диригентами, зокрема Вільгельмом Фуртвенглером та Гербертом фон Караяном.
Бадура-Шкода виконав понад двісті творів; значну частину його репертуару становила музика Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга ван Бетховена та Франца Шуберта. Особливістю його мистецтва було застосування історично обґрунтованої виконавської практики.
Він частково завдячує своєю славою записам зібрань фортепіанних сонат Моцарта й Шуберта, виконаних на історичних роялях та виданих лейблом «Астре». Численні інші записи вийшли на лейблі «Генуїн Класікс».
Разом із дружиною Євою Гальфар Бадура-Шкода також виступав як композитор і музичний видавець. Він писав каденції для фортепіанних концертів та мав звання почесного доктора Вищої школи музики і виконавських мистецтв у Мангаймі. Після передання його музичної колекції Музею музичних інструментів замку Кремсегг у Кремсмюнстері там було створено присвячену йому спеціальну збірку.
Серед відзнак музиканта — Австрійський почесний хрест за науку і мистецтво першого класу (1976), кільце «Безендорфер» (1978), звання лицаря ордена Почесного легіону (1993), звання командора ордена Мистецтв і літератури (1997), Віденська відзнака за заслуги (2007) та Велика срібна відзнака за заслуги перед Австрійською Республікою (2007).