Поль Дюка — французький композитор, музичний критик і педагог. Він народився 1 жовтня 1865 року в Парижі. З дитинства навчався гри на фортепіано, а музику почав писати у 14 років. Навчався в Паризькій консерваторії у Теодора Дюбуа та Ернеста Ґіро; 1888 року здобув Римську премію.
Першими значними творами Дюка стали дві увертюри, написані 1883 року. Після невдалих спроб здобути Римську премію він вирішив залишити консерваторію та зайнятися музичною критикою, але згодом повернувся до композиції й відновив вивчення теорії музики. Визнання прийшло 1892 року, коли в Парижі виконали його увертюру «Полієвкт»; приблизно тоді ж почали виходити його критичні статті.
Серед відомих творів Дюка 1890-х років — Симфонія до мажор, присвячена диригентові Полю Антуану Відалю, та скерцо «Учень чарівника», написане за баладою Ґете. Прем’єра симфонії під орудою Відаля відбулася 3 січня 1897 року. «Учень чарівника» став найпопулярнішим твором композитора. Дюка критично ставився до власної музики й знищував рукописи, тож частина його творів того часу не збереглася.
На початку XX століття Дюка звернувся до великих сценічних творів: опери «Аріана і Синя Борода» за Морісом Метерлінком, поставленої 1907 року, та балету «Пері», створеного для балерини Наталії Труханової й уперше поставленого 1912 року. Надалі він зосередився на викладанні та музичній критиці й більше не написав великих творів, знищивши також наявні начерки.
Від початку 1920-х років Дюка займався питаннями музичної освіти у французьких провінціях, а 1928 року став професором композиції в Паризькій консерваторії. Серед його учнів були Олів’є Мессіан, Хоакін Родріго, Моріс Дюрюфле та Стан Ґолестан. Дюка помер у Парижі 17 травня 1935 року; його поховали на кладовищі Пер-Лашез.