Петро Білий
Петро Сергійович Білий — радянський російський композитор, музикознавець і музичний діяч. Народився 16 січня 1949 року в Комсомольську-на-Амурі. Лауреат премії імені Дмитра Шостаковича, заснованої Спілкою композиторів Росії.
1976 року закінчив Державний музично-педагогічний інститут імені Гнесіних за класом композиції професора Арама Хачатуряна. Від 1977 року був членом Спілки композиторів РРФСР, а від 1978 року — Спілки композиторів СРСР.
Серед його основних творів — кантата «Над котлованом» на слова Андрія Платонова, симфонія «Міри покарання», «Маленька камерна кантата», Перша соната та сюїта для скрипки й фортепіано, «Дім безрозсудних марнотратників» для віолончелі й фортепіано, «Три арії» для альта й фортепіано, «Історія совісті» для двох скрипалів і піаніста, камерно-вокальний концерт «Романси, елегії, монологи» та фортепіанні п’єси. Власний стиль визначає як неоконсерватизм і запровадив це поняття до історії музичного стилю XX століття.
У 1987—2008 роках відійшов від публічної композиторської діяльності та заборонив виконання і трансляцію своїх творів; від 2009 року поновив публічну активність. Провадив музично-просвітницьку роботу, заснував і очолював «Сочинські музичні виставки» у 1993—1999 роках.
Як критик, публіцист і музикознавець друкувався у пресі. У 1975—1984 роках був провідним автором рубрики «Бесіди про музику» в журналі «Музичне життя», де писав, зокрема, про Джакомо Пуччіні, Петра Чайковського, Вольфганга Амадея Моцарта та Людвіга ван Бетховена. Його музикознавчі праці також присвячені Чайковському, Антону Аренському, Олександру Глазунову, Леошу Яначеку та сучасним композиторам. 2017 року вийшло двотомне зібрання його текстів «Ноти замість слів — слова замість нот. Нариси і бесіди. Рецензії. Інтерв’ю. Лекції».
Творчості й особистості Петра Білого присвячено книжку Юрія Фаєртага «Мовчання музики», видану 2010 року.