Роберт Шуман

Роберт Шуман був одним із найвизначніших представників музичного романтизму XIX століття — німецьким композитором, педагогом, диригентом, впливовим музичним критиком і громадським діячем. Народжений 8 червня 1810 року в Цвіккау в родині книговидавця та літератора Августа Шумана, він змалку поєднував інтереси до музики й літератури. Музичну освіту почав уже в шестирічному віці, навчаючись у місцевого органіста; після приватної школи вступив до гімназії Цвіккау, де остаточно сформувалися його естетичні зацікавлення. Уже в 10 років він почав писати свої перші хорові та оркестрові твори, водночас активно працюючи з текстами для енциклопедії видавництва батька та виконуючи складну філологічну роботу. Його юнацькі письмові праці вирізнялися таким рівнем, що згодом були опубліковані поряд зі зрілими журналістськими текстами. Романтична література Джорджа Байрона та Жана Поля, яку він захоплено читав у юності, глибоко вплинула на його світогляд і згодом — на музичний стиль; у 1827 році до цього додався сильний вплив Франца Шуберта, під враженням від якого Шуман написав кілька пісень. У певний час він навіть вагався, ким стати — письменником чи музикантом.

Після втрати сестри та смерті батька Шуман, за наполяганням матері, вступив до Лейпцизького університету, щоб вивчати право, а згодом продовжив навчання в Гейдельберзькому університеті. Проте дедалі сильніше його приваблювала ідея стати піаністом-віртуозом. У 1830 році він отримав дозвіл повністю присвятити себе музиці й повернувся до Лейпцига, де почав навчатися фортепіано у Фрідріха Віка, а композиції — у Генріха Дорна. Прагнучи досягти найвищої віртуозності, Шуман займався з винятковою наполегливістю, однак поступова втрата рухливості пальців, яку сучасна медицина пояснює як фокальну дистонію, а сучасники пов’язували також із невдалими вправами та механічними пристроями для зміцнення руки, змусила його відмовитися від мрії про піаністичну сцену. Цей драматичний перелом визначив його шлях як композитора.

Після вимушеної відмови від виконавства він активно зайнявся композицією та музичною критикою. У 1834 році, за підтримки однодумців, Шуман заснував «Новий музичний журнал» — видання, яке стало одним із найвпливовіших у європейському музичному житті, і протягом кількох років сам його редагував. На сторінках журналу він боровся з мистецьким консерватизмом, міщанством і поверхневим віртуозним мистецтвом, виступав за оновлення музичної мови, пропагував творчість класиків і підтримував молоду романтичну школу. Його публіцистичні альтер его — Флорестан і Евзебій — відображали дві полярні сторони його характеру, пристрасну й мрійливу.

У 1840 році Шуман одружився з Кларою Вік, видатною піаністкою та композиторкою, всупереч опору її батька; шлюб було укладено 12 вересня. Рік їхнього весілля став «роком пісень» для Шумана — тоді він створив близько 140 вокальних творів. Клара відігравала величезну роль у його житті й творчості: вона активно гастролювала, популяризуючи музику чоловіка, а він супроводжував її під час концертних поїздок. У подружжя народилося восьмеро дітей, і кілька років їхнє сімейне життя залишалося щасливим. Водночас Шуман продовжував викладати, а в 1850–1853 роках очолював концертне життя Дюссельдорфа як міський музичний директор.

У 1840–1850-х роках Шуман створив свої найвідоміші фортепіанні цикли, вокальні збірки, симфонії, ораторії та оперу «Геновева». Його фортепіанна спадщина включає цикли «Карнавал», «Метелики», «Крейслеріана», «Давидсбюндлери», «Дитячі сцени», «Альбом для юнацтва», «Фантастичні п’єси», а також «Симфонічні етюди», сонати й Фантазію до мажор. У цих творах поєдналися літературні асоціації, психологічна глибина, сюжетно-портретне мислення й новаторські гармонічні рішення. Особливе місце посідає «Карнавал» — строката галерея сценок, танців, масок і музичних портретів, серед яких відчутний і образ Клари; близькими до нього за принципом побудови є «Метелики», навіяні Жаном Полем, і «Давидсбюндлери». «Крейслеріана», пов’язана з образом вигаданого музиканта Йоганнеса Крейслера з творів Гофмана, належить до вершин його фортепіанної творчості.

Вокальна музика Шумана стала одним із найвищих досягнень романтичної лірики. Розвиваючи традиції Шуберта, він надав фортепіанній партії нової, майже рівноправної ролі у розкритті змісту тексту. Вокальні цикли, зокрема «Любов поета» на вірші Генріха Гейне та «Любов і життя жінки» на вірші Адельберта фон Шаміссо, вражають тонкою взаємодією між поетичним словом і музикою, що розкриває найглибші емоційні відтінки. До важливих сторінок його вокальної спадщини належать також цикли «Мирти» та «Коло пісень» на вірші Йозефа фон Ейхендорфа, а серед окремих творів — балада «Два гренадери», у якій яскраво виявився його інтерес до громадянської тематики.

Важливе місце у творчості композитора займають симфонії — «Весняна», Друга, «Рейнська» та Четверта, сповнені ліризму, світлих образів, пісенних і танцювальних інтонацій. Він також створив фортепіанний концерт ля мінор, камерно-інструментальні шедеври, зокрема фортепіанний квінтет і фортепіанний квартет, а також концерти для віолончелі та скрипки. У вокально-симфонічних полотнах Шуман послідовно прагнув зблизити музику з літературою: ораторія «Рай і Пері» та «Сцени з Фауста» стали наближенням до здійснення його мрії про велику музичну драму. Єдина завершена опера «Геновева» не здобула успіху на сцені, натомість музика до драматичної поеми «Манфред» Джорджа Байрона стала одним із його безперечних творчих тріумфів.

Шуман відіграв значну роль у розвитку європейської музичної критики, підтримуючи молодих новаторів і борючись проти антихудожніх явищ сучасності. Його творчість, багато в чому споріднена з поезією Гейне, кидала виклик духовній убогості доби й утверджувала ідеали високої людяності. Спадкоємець Франца Шуберта й Карла Марії фон Вебера, він розвивав демократичні та реалістичні тенденції німецького й австрійського музичного романтизму, водночас залишаючись одним із найсміливіших новаторів своєї епохи. Його ідеї надихали Мендельсона, Ліста, Берліоза, а в Росії — Чайковського, Рубінштейна та музикантів «Могутньої купки». Дослідники відзначали глибокий і тривалий вплив Шумана на російську й загальноєвропейську музичну культуру.

Однак життя композитора було затьмарене тяжким психічним розладом, який уперше проявився в 1833 році. Після загострення хвороби й спроби самогубства в 1854 році він добровільно погодився на перебування в психіатричній клініці в Енденіху поблизу Бонна, де й провів останні роки життя. 29 липня 1856 року Шуман помер, так і не одужавши, і був похований у Бонні. Незважаючи на трагічний фінал, його творчість становить один із найвеличніших здобутків музичного романтизму; на честь композитора названо астероїд головного поясу 4003 Schumann.

Connections

This figure has 2 connections in the Music Lineage catalog.