Рональд Браутігам — нідерландський піаніст, народився 1 жовтня 1954 року в Амстердамі. Навчався в Амстердамі у консерваторії Свелінка в класі педагога-піаніста Яна Вейна, а згодом продовжив освіту в Лондоні у Джона Бінгема та у Сполучених Штатах Америки в Рудольфа Серкіна.
1984 року Браутігам здобув Нідерландську музичну премію — найвищу відзнаку країни у галузі класичної музики. Він регулярно виступає в Нідерландах і за кордоном із провідними оркестрами та співпрацював із диригентами Франсом Брюггеном, Ріккардо Шаї, Шарлем Дютуа, Едом Спаньярдом, Бернардом Гайтінком, Філіпом Ерревеге, Тоном Копманом, Роджером Норрінгтоном, Саймоном Реттлом, Едо де Вартом і Ендрю Парроттом.
Упродовж багатьох років був учасником тріо «Арктурус» разом із кларнетистом Ар'яном Арієнсом Капперсом і колоратурним сопрано Дойке Алберс; ансамбль виконував різноманітний репертуар. Окрім сучасного фортепіано, Браутігам спеціалізується на класичному репертуарі та разом із Тоном Копманом, Франсом Брюггеном і Мелвіном Таном виконує класичну фортепіанну музику на історичному фортепіано.
Піаніст виконав на історичному фортепіано всі сонати Вольфганга Амадея Моцарта, а також повні цикли сонат Людвіга ван Бетховена і Йозефа Гайдна; ці записи видано на компакт-дисках. Він також записував фортепіанні концерти Фелікса Мендельсона, усі 27 концертів Моцарта, фортепіанні варіації Моцарта, «Могилу Куперена» Моріса Равеля, Другу сонату Роберта Шумана та всі прелюдії Сергія Рахманінова. У 2005 році розпочав запис повного зібрання сонат і варіацій Бетховена.
Браутігам отримав схвальні відгуки за реконструкцію найпершого фортепіанного концерту Бетховена № 0, WoO 4, написаного композитором у тринадцятирічному віці 1784 року. Реконструкцію видало Alba Music Press, а 2010 року запис цього раннього й маловідомого твору приніс піаністові премію Midem Classical Award.
Як ансамбліст Браутігам часто акомпанує іншим виконавцям і є постійним музичним партнером скрипальки Ізабель ван Койлен. 2008 року він записав фортепіанні концерти Бетховена на концертному роялі з Норрчепінзьким симфонічним оркестром під орудою Ендрю Парротта, а 2019 року — ці концерти на історичному фортепіано з ансамблем «Кельнська академія» під орудою Міхаеля Александера Вілленса. У 2024 році став лауреатом класичної премії «Едісон» за життєві досягнення.