Самуїл Столерман (1874–1949) — російський і радянський диригент та актор. Народився в Кяхті. Був сином бідного єврейського кравця. Вісім років служив в Іркутському військовому духовому оркестрі, а в середині 1890-х уперше диригував струнним оркестром драматичного театру. Згодом працював у мандрівній оперетковій трупі й почав диригувати оперними виставами.
Від 1905 року навчався диригування в Московській консерваторії у професора В. І. Сафонова. За його допомогою дістав посаду диригента в театрі Народного дому, де поставив опери «Руслан і Людмила» та «Царева наречена». Після цього очолив симфонічний оркестр у Красноярську. У 1907–1908 роках диригував оперною трупою в Пермі, а також працював у Владивостоці, Благовєщенську, Москві, Тбілісі, Баку та інших містах.
У 1927–1944 роках Столерман був головним диригентом і музичним керівником Одеського театру опери та балету, а в 1944–1949 роках очолював як головний диригент Театр опери та балету імені Тараса Шевченка в Києві. Святослав Ріхтер згадував, що під керівництвом Столермана багато чого навчився: спершу працював акомпаніатором балету, а згодом став концертмейстером оперного хору.
Столерман співпрацював із композиторами Грузії, Вірменії, Азербайджану й України та диригував постановками багатьох їхніх творів. Серед опер, які він поставив уперше, — «Оповідь про Шота Руставелі» Д. І. Аракішвілі, «Кето і Коте» та «Лейла» В. І. Долідзе, «Підступна Дареджан» М. А. Баланчивадзе, «Розлом» Фемеліді, «Золотий обруч» Бориса Лятошинського, «Яблуневий полон» О. С. Чишка та «Трагічна ніч» К. Ф. Данькевича. Він також керував постановками опери «Алмаст» Олександра Спендіарова українською, грузинською та вірменською мовами.
До його репертуару входили «Лоенгрін» Ріхарда Вагнера, «Севільський цирульник» Джоаккіно Россіні, «Аїда» Джузеппе Верді, «Борис Годунов» Модеста Мусоргського, «Кармен» Жоржа Бізе, «Тарас Бульба» Миколи Лисенка, «Іван Сусанін» Михайла Глінки та «Даісі» Захарія Паліашвілі. У 1945 році Столерман зіграв артиста у фільмі «Нескорені». Він був заслуженим артистом Грузинської РСР (1924) і народним артистом Української РСР (1937), а також написав спогади «Мій творчий шлях за сорок років».