Сергій Борткевич
Сергій Едуардович Борткевич — український композитор, піаніст і педагог польського походження, який згодом жив в Австрії. Народився 28 лютого 1877 року (16 лютого за старим стилем) у Харкові в родині Едуарда Борткевича, дворянина родом із Вітебська та власника винокурного заводу, і Софії Ушинської-Борткевич. Родина мешкала на розі Сумської вулиці та Мироносицької площі, а також мала маєток в Артемівці, нині Мерефі, де минула більша частина дитинства композитора. Мати, випускниця Харківського музичного училища, очолювала місцеве відділення Імператорського музичного союзу, була ініціаторкою заснування в Харкові музичної школи й симфонічного оркестру, організувала Товариство піклування про нужденних учнів музичного училища та дала початкову музичну освіту своїм чотирьом дітям. На формування майбутнього композитора також вплинули знайомства з Антоном Рубінштейном і Петром Чайковським.
Борткевич навчався у 3-й Харківській гімназії та Харківському музичному училищі, зокрема в класі Олександра Бенша. У 1896—1899 роках навчався в Петербурзькій консерваторії, де вивчав фортепіано у Карела ван Арка, теорію музики в Анатолія Лядова, а також відвідував заняття Олександра Глазунова. Паралельно здобував юридичну освіту в Петербурзькому університеті, проте не завершив її. Після нетривалої військової служби, перерваної тяжкою хворобою, навесні 1900 року залишив Петербург і протягом двох років удосконалював майстерність у Лейпцизькій консерваторії: як піаніст — в Альфреда Райзенауера, учня Ференца Ліста, як композитор — у Саломона Ядассона. У липні 1902 року закінчив навчання та здобув премію Шумана, після чого розпочав концертні виступи.
У липні 1904 року Борткевич одружився з Єлизаветою Гераклітовою, подругою своєї сестри Віри; дітей подружжя не мало. Того ж року він повернувся до Німеччини та оселився в Берліні, де почав особливо інтенсивно займатися композицією. У 1904—1914 роках викладав у Консерваторії Кліндворта—Шарвенки, влітку відвідував родину або гастролював Європою. Там композитор здобув відомість як піаніст, а ще більшою мірою — як автор музики, а також заприятелював із нідерландським піаністом і композитором Гуго ван Даленом, із яким листувався до кінця життя. Найзначнішим твором берлінського періоду став Перший концерт для фортепіано з оркестром: у листопаді 1913 року ван Дален виконав його прем’єру в Берліні з оркестром Блютнера під орудою автора.
На початку Першої світової війни Борткевича та його дружину помістили під домашній арешт у Німеччині, а згодом вислали через Скандинавію. Він повернувся до Харкова, де давав приватні уроки фортепіано, концертував, зокрема в дуеті зі скрипалем Францішеком Шміттом. У воєнні та післявоєнні роки родинний маєток в Артемівці було пограбовано; композитор зазнав також втрати матері та чоловіка сестри Віри, які померли від тифу в Новоросійську. Наприкінці 1919 року він із дружиною залишив Ялту на пароплаві «Константин» і прибув до Константинополя.
У Константинополі Борткевич концертував, викладав приватно та разом з одеським піаністом Барщанським заснував музичну школу. За сприяння придворного піаніста султана Ілена Ілегея він увійшов до музичних кіл дипломатичних представництв; дружині югославського посла Наталії Чапонич присвятив «Три п’єси» ор. 24. Через Белград і Софію подружжя дісталося Австрії 22 липня 1922 року. Спершу Борткевич жив у Бадені, а від 1923 року оселився у Відні; 1926 року набув австрійського громадянства. У 1928 році провів пів року в Парижі, після чого до 1933 року мешкав у Берліні, а потім остаточно повернувся до Відня.
У пізні роки композитор продовжував працювати попри скрутне матеріальне становище, неодноразово отримуючи допомогу від Гуго ван Далена. Він переклав німецькою мовою листування Петра Чайковського та Надії фон Мекк, видане 1938 року в Лейпцигу. Під час Другої світової війни внаслідок бомбардувань було знищено більшість друкованих видань його творів, що позбавило митця прибутків від їх продажу. У цей час він написав, зокрема, Другу сонату для фортепіано ор. 60, яку сам уперше виконав 29 листопада 1942 року у Брамс-залі віденського Музикферайну; нідерландська прем’єра відбулася в Амстердамі 9 лютого 1944 року у виконанні ван Далена.
Восени 1945 року Борткевича призначили керівником майстер-класу у Віденській міській консерваторії. Тоді ж він створив «Шість прелюдій» ор. 66, присвячених нідерландській піаністці Гелен Малголланд, яка підтримувала його харчами та одягом після війни; з цього циклу наразі відомі лише дві прелюдії. Після виходу на пенсію 1948 року громада Відня призначила йому почесну пенсію. 1947 року у Відні заснували Товариство Борткевича, учасники якого регулярно влаштовували концерти його музики. 26 лютого 1952 року товариство спільно з оркестром «Раваг» відзначило 75-річчя композитора великим концертом у Музикферайні, де Борткевич диригував виконанням свого Першого фортепіанного концерту, а також прозвучала його Перша симфонія. Помер 25 жовтня 1952 року у Відні після операції та похований разом із дружиною на Центральному кладовищі міста.
Композиторський стиль Борткевича належить до романтичної традиції фортепіанної школи. Він спирався на мистецтво Ференца Ліста й Фридерика Шопена, зазнав впливу Чайковського, Сергія Рахманінова, раннього Олександра Скрябіна, Ріхарда Вагнера, Фелікса Блуменфельда та українського музичного фольклору, майже не сприйнявши новітніх напрямів ХХ століття. Борткевич називав себе романтиком і мелодистом; від середини 1920-х років його музика набула особливо особистого й ностальгійного забарвлення. Його творам властиві яскраве й виразне мислення, самобутня мелодика та майстерне оркестрування, тому композитора нерідко називають одним із останніх романтиків і представником неоромантизму.
Серед основних творів Борткевича — опера «Акробати», три концерти для фортепіано з оркестром, зокрема Третій концерт «Крізь терни до зірок», концерти для віолончелі та скрипки з оркестром, дві симфонії, «Австрійська сюїта», «Югославська сюїта», симфонічна поема за шекспірівським «Отелло», увертюра, соната для скрипки й фортепіано, дві фортепіанні сонати, інші твори для фортепіано та романси на вірші різних поетів. Другий концерт для лівої руки, написаний на замовлення Пауля Вітгенштайна, уперше прозвучав у Відні 1923 року; піаніст успішно виконував його, зокрема в Києві 1930 року. Для Вітгенштайна Борткевич також створив «Російську рапсодію» для фортепіано з оркестром, яку згодом переробив для двох рук. Його доробок налічує 74 опусні номери, причому частина творів досі вважається втраченою.
Після тривалого забуття музика Борткевича почала повертатися до українського концертного життя від 2000 року, зокрема завдяки диригентові Миколі Сукачу та оркестру «Філармонія». Того року в Україні вперше виконали його Першу симфонію ре мажор «З моєї Батьківщини», написану 1935—1936 років, і Перший фортепіанний концерт. 2018 року український піаніст Павло Гінтов здійснив запис камерних творів композитора.