Сергій Ляпунов
Сергій Ляпунов — російський композитор, піаніст, диригент і музичний педагог. Народився 30 листопада 1859 року в Ярославлі. Після смерті батька, астронома, у 1868 році переїхав із матір’ю та двома братами до Нижнього Новгорода, де навчався в гімназії. Музикою цікавився змалку, а систематично займатися почав після відкриття там відділення Російського музичного товариства у 1874 році.
У 1878 році за рекомендацією Миколи Рубінштейна вступив до Московської консерваторії, де навчався гри на фортепіано в Карла Кліндворта, а композиції — у Сергія Танеєва. Закінчив консерваторію 1883 року. Згодом познайомився з Мілієм Балакірєвим і на його пропозицію переїхав до Санкт-Петербурга. Під керівництвом Балакірєва створив перші великі твори та зблизився з композиторами «Могутньої купки».
У 1894–1902 роках працював помічником керівника Придворної співочої капели. 1908 року його обрали директором Безплатної музичної школи, а від 1910-го до 1923 року він був професором Петербурзької консерваторії. 1923 року переїхав до Парижа, де керував музичною школою для російських емігрантів і виступав як диригент. Помер там 8 листопада 1924 року.
Ляпунов належить до композиторів пізнього російського романтизму. У ранніх творах відчутний вплив Балакірєва, а в пізніших сформувався самобутній стиль, зокрема з використанням народної музики. Серед його творів — дві симфонії, симфонічні поеми «Желязова Воля» та «Гашиш», рапсодія на українські теми, два концерти для фортепіано з оркестром і концерт для скрипки з оркестром.
Як піаніст високого рівня, Ляпунов написав численні складні фортепіанні твори. Серед найвідоміших — «Дванадцять етюдів найвищої майстерності», присвячені пам’яті Ференца Ліста. 1910 року він виконав і записав низку власних творів на механічному піаніно «Вельте-Міньйон».