Станіслав Габель
Станіслав Габель (1849–1924) — оперний співак-бас-кантанте, вокальний педагог, композитор і режисер. Він народився 25 квітня (7 травня) 1849 року в селі Дударі Київської губернії. З дев’яти років навчався гри на фортепіано, займався музикою та співом у київській гімназії, а в 1866–1870 роках навчався у Варшавському музичному інституті. Серед його викладачів були Ю. Янота, Р. Стробль, Ф. Чіаффеї та Станіслав Монюшко. У 1870–1873 роках продовжив навчання в Мілані й Парижі, а 1874 року повернувся до Росії.
Після виступів у концертах і київських оперних постановках Габель вступив до Петербурзької консерваторії, де в 1875–1879 роках навчався співу в К. Еверарді та В. Самуся. Після закінчення залишився там викладати: з 1884 року самостійно керував класом, а з 1886-го був професором. Він очолював клас сольного співу, завідував оперним класом разом з І. Палечеком і ставив студентські вистави, зокрема «Фіделіо» Людвіга ван Бетховена, «Весілля Фігаро» та «Дон Жуана» Вольфганга Амадея Моцарта. У 1899 році диригував прем’єрою опери Антона Рубінштейна «Серед розбійників». Від 1894 року також працював педагогом-репетитором Маріїнського театру, а в консерваторії викладав до 1923-го. Загалом його педагогічна праця тривала 44 роки; серед учнів були Петро Андрєєв, Іван Єршов, Микола Кедров і Михайло Каракаш. У 1923 році Габель отримав звання заслуженого артиста Республіки.
Габель виступав у концертах і виконував сольну партію в «Реквіємі» Джузеппе Верді 1881 року. Він першим виконав партії Кау-Цина в опері Цезаря Кюї «Син мандарина» та Світлійшого й Пана Голови в опері Миколи Соловйова «Вакула-коваль». Як композитор написав романси «Сосна» на слова Михайла Лермонтова, «Мій геній» на слова Костянтина Батюшкова, «Голос у лісі» на слова Аполлона Майкова, «Орач і квітка», «Чому зів’яли троянди» на тексти з Генріха Гейне та «Море виє, море стогне» на слова Дениса Давидова. 1888–1890 року він брав участь у складанні й редагуванні збірки вокального репертуару в одинадцяти випусках. Помер 24 січня 1924 року в Петрограді.