Світлана Навасардян

Світлана Навасардян — радянська і вірменська піаністка, музична педагогиня, народна артистка Вірменської РСР. Народилася 29 жовтня 1946 року в місті Алаверді Вірменської РСР у родині педагогів: історика Оганеса Сергоєвича Навасардяна та математикині Грануш Оганесівни Петросян. Мати, яка також була професійною співачкою з лірико-драматичним сопрано, з дитинства прищепила їй любов до музики і, за словами самої піаністки, відіграла вирішальну роль у її становленні як музикантки.

Музичну освіту Навасардян почала здобувати з п’яти років у музичній школі імені Романоса Мелікяна в Алаверді. У дев’ять років вона дала перший сольний концерт, виконавши повний цикл 30 дво- і триголосних інвенцій Йоганна Себастьяна Баха. Після переїзду родини до Єревана навчалася в музичній школі імені Саят-Нови, а згодом — у музичному училищі імені Романоса Мелікяна в класі фортепіано Ваче Умр-Шата. У чотирнадцять років дебютувала з симфонічним оркестром, виконавши другу частину фортепіанного концерту Арама Хачатуряна.

У 1964 році вступила до Єреванської державної консерваторії імені Комітаса, де також навчалася у Ваче Умр-Шата. Ще в студентські роки розпочався її успішний конкурсний шлях: вона стала переможницею Закавказького конкурсу музикантів-виконавців у Тбілісі 1965 року, здобула другу премію на міжнародному конкурсі піаністів імені Роберта Шумана в Цвіккау 1966 року та четверту премію на міжнародному конкурсі піаністів імені Йоганна Себастьяна Баха в Лейпцигу 1968 року. З 1966 року була солісткою Вірменської державної філармонії.

Після закінчення Єреванської консерваторії у 1968 році продовжила навчання в Московській державній консерваторії імені Петра Чайковського в класі Якова Зака, представника школи Генріха Нейгауза. У 1971 році закінчила Московську консерваторію з відзнакою, а 1973 року — асистентуру-стажування під керівництвом Зака. У 1972 році здобула п’яту премію на міжнародному конкурсі піаністів імені королеви Єлизавети в Брюсселі. Того ж року була солісткою Держконцерту СРСР, а в 1972—1974 роках працювала асистенткою Московської консерваторії.

У 1974 році Світлана Навасардян переїхала до Єревана й почала викладати в Єреванській державній консерваторії імені Комітаса; з 1981 року була доценткою, а з 1989 року — професоркою. У 1977 році здобула другу премію Сіднейського міжнародного конкурсу піаністів. Вона активно гастролювала більш ніж у 40 країнах світу, виступаючи в провідних концертних залах, зокрема в Сіднейському оперному театрі, Гевандгаузі в Лейпцигу, залі Гаво в Парижі, Палаці красних мистецтв у Брюсселі, Великому залі Московської консерваторії та театрі «Колон» у Буенос-Айресі. Брала участь у міжнародних фестивалях у Братиславі, Варні, Ехтернаху, Парижі та інших містах, проводила майстер-класи й була запрошеною професоркою в різних міжнародних музичних закладах.

Навасардян співпрацювала з Державним філармонічним оркестром Вірменії, московськими, санкт-петербурзькими, сіднейськими, празькими, словацькими, тбіліськими симфонічними оркестрами, Брюссельським філармонічним оркестром, ансамблями «Віртуози Москви» та «Солісти Москви». Вона входила до складу журі престижних конкурсів, а у 2011 році була президенткою журі Міжнародного конкурсу піаністів імені Арама Хачатуряна. Нині проживає в Єревані та Парижі, продовжуючи активну концертну й педагогічну діяльність.

Її репертуар охоплює понад 360 творів — від бароко до сучасної класичної музики. Він включає всі фортепіанні концерти Баха, Моцарта, Бетховена, Брамса, а також концерти Гайдна, Шумана, Аренського, Глазунова, Рахманінова, Прокоф’єва, Шостаковича, Стравінського, Бартока, Хачатуряна та інших композиторів. Навасардян є однією з небагатьох піаністок, які виконали повні цикли фортепіанних концертів Баха і Моцарта; за виконання 13 концертів Баха у 1985 році протягом трьох вечорів вона була удостоєна Державної премії Вірменської РСР у 1988 році. Її головні художні інтереси зосереджені на музиці Баха, Бетховена та Шумана; зокрема, вона виконувала Шуманів концерт для фортепіано з оркестром, «Карнавал», «Крейслеріану» та «Симфонічні етюди». Твори цих трьох композиторів склали програму її першого самостійного сольного виступу в Москві в сезоні 1975—1976 років.

Значну увагу піаністка приділяє музиці сучасних вірменських композиторів, систематично включаючи її до гастрольних програм. У її виконанні звучали «Танці» Комітаса, фортепіанні твори Арама Хачатуряна, «Шість картин» Арно Бабаджаняна та «Концертні інвенції» для фортепіано з оркестром Григора Овунца.

Для виконавського стилю Навасардян характерні епічність інтерпретацій, масштабність, драматична насиченість, вольова цілеспрямованість, глибина трактувань, артистизм і поєднання ліричності з потужністю. Критики також відзначали її зосереджене, вдумливе ставлення до музичного тексту, відчуття стилю, темброву виразність, гнучку пластику та майстерне володіння педалізацією. Музичні критики називали її «великою вірменською піаністкою», «фортепіанним вулканом», «безсумнівною індивідуальністю». Її мистецтво високо оцінювали Еміль Гілельс і Святослав Ріхтер. У 1989 році в Єревані вона вперше виступила також як диригентка, очоливши Державний камерний оркестр Вірменії.

Серед її відзнак — премія Ленінського комсомолу Вірменії 1970 року, звання заслуженої артистки Вірменської РСР (1977) і народної артистки Вірменської РСР (1984), Державна премія Вірменської РСР, орден Святого Месропа Маштоца, орден Пошани, орден «Знак Пошани», медаль Мовсеса Хоренаці, орден Вірменської апостольської церкви «Святі Саак і Месроп», звання почесної громадянки Єревана (2021), а також міждержавна премія «Зірки Співдружності» за 2019 рік та інші нагороди.