Світлана Навасардян — радянська і вірменська піаністка, музичний педагог, народна артистка Вірменської РСР. Народилася 29 жовтня 1946 року в місті Алаверді Вірменської РСР у родині педагогів: історика Оганеса Сергоєвича Навасардяна та математика Грануш Оганесівни Петросян. Мати, яка також була професійною співачкою з лірико-драматичним сопрано, з дитинства прищепила їй любов до музики і, за словами самої піаністки, відіграла вирішальну роль у її становленні як музиканта.
Музичну освіту Навасардян почала здобувати з п’яти років у музичній школі імені Романоса Мелікяна в Алаверді. У дев’ять років вона дала перший сольний концерт, виконавши повний цикл 30 дво- і триголосних інвенцій Йоганна Себастьяна Баха. Після переїзду родини до Єревана навчалася в музичній школі імені Саят-Нови, а згодом — у музичному училищі імені Романоса Мелікяна в класі фортепіано Ваче Умр-Шата. У чотирнадцять років дебютувала з симфонічним оркестром, виконавши другу частину фортепіанного концерту Арама Хачатуряна.
У 1964 році вступила до Єреванської державної консерваторії імені Комітаса, де також навчалася у Ваче Умр-Шата. Ще в студентські роки розпочався її успішний конкурсний шлях: вона стала переможницею Закавказького конкурсу музикантів-виконавців у Тбілісі (1965), лауреаткою міжнародного конкурсу піаністів імені Роберта Шумана в Цвіккау (1966) та міжнародного конкурсу піаністів імені Й. С. Баха в Лейпцигу (1968). З 1966 року була солісткою Вірменської державної філармонії.
Після закінчення Єреванської консерваторії у 1968 році продовжила навчання в Московській державній консерваторії імені П. І. Чайковського в класі Якова Зака, представника школи Генріха Нейгауза. У 1971 році закінчила Московську консерваторію з відзнакою, а в 1973 році — аспірантуру. У 1972 році стала лауреаткою міжнародного конкурсу піаністів імені королеви Єлизавети в Брюсселі. Того ж року була солісткою Держконцерту СРСР, а в 1972—1974 роках працювала асистентом Московської консерваторії.
У 1974 році Світлана Навасардян переїхала до Єревана й почала викладати в Єреванській державній консерваторії імені Комітаса; з 1981 року була доцентом, а з 1989 року — професором. У 1977 році стала лауреаткою Сіднейського міжнародного конкурсу піаністів. Вона активно гастролювала більш ніж у 40 країнах світу, виступаючи в провідних концертних залах, зокрема в Сіднейському оперному театрі, Гевандгаузі в Лейпцигу, залі Гаво в Парижі, Палаці красних мистецтв у Брюсселі, Великому залі Московської консерваторії та театрі «Колон» у Буенос-Айресі. Також проводила майстер-класи та була запрошеним професором у різних міжнародних музичних закладах.
Навасардян співпрацювала з Державним філармонічним оркестром Вірменії, московськими, санкт-петербурзькими, сіднейськими, празькими, словацькими, тбіліськими симфонічними оркестрами, Брюссельським філармонічним оркестром, ансамблями «Віртуози Москви» та «Солісти Москви». Вона брала участь у міжнародних фестивалях у багатьох містах Європи та світу, входила до складу журі престижних конкурсів, а у 2011 році була президентом журі Міжнародного конкурсу піаністів імені Арама Хачатуряна. Нині проживає в Єревані та Парижі, продовжуючи активну концертну й педагогічну діяльність.
Її репертуар охоплює понад 360 творів — від бароко до сучасної класичної музики. Він включає всі фортепіанні концерти Баха, Моцарта, Бетховена, Брамса, Шопена, а також концерти Гайдна, Шумана, Аренського, Глазунова, Рахманінова, Прокоф’єва, Шостаковича, Стравінського, Бартока, Хачатуряна та інших композиторів. Навасардян є однією з небагатьох піаністок, які виконали повні цикли фортепіанних концертів Баха і Моцарта; за виконання 13 концертів Баха в 1985 році за три вечори вона була удостоєна Державної премії Вірменської РСР у 1988 році. Значну увагу приділяє також музиці сучасних вірменських композиторів.
Для її виконавського стилю характерні епічність інтерпретацій, масштабність, драматична насиченість, вольова цілеспрямованість, глибина трактувань, артистизм і поєднання ліричності з потужністю. Музичні критики називали її «великою вірменською піаністкою», «фортепіанним вулканом», «безсумнівною індивідуальністю». Її мистецтво високо оцінювали Еміль Гілельс і Святослав Ріхтер. У 1989 році в Єревані вона вперше виступила також як диригентка, очоливши Державний камерний оркестр Вірменії.
Серед її відзнак — звання заслуженої артистки Вірменської РСР (1977) і народної артистки Вірменської РСР (1984), Державна премія Вірменської РСР, премія Ленінського комсомолу Вірменії, орден Святого Месропа Маштоца, орден Пошани, орден «Знак Пошани», медаль Мовсеса Хоренаці, орден Вірменської апостольської церкви «Святі Саак і Месроп», звання почесної громадянки Єревана (2021), а також міждержавна премія «Зірки Співдружності» за 2019 рік та інші нагороди.