Тетяна Йосипівна Гольдфарб, уроджена Тауба Йосипівна Гольдфарб, — радянська піаністка і педагог, лауреатка Міжнародного конкурсу імені Шопена у Варшаві. Вона народилася 14 (27) листопада 1913 року в Одесі, у єврейській родині. Її батько Йосип Гольдфарб служив конторським службовцем, мати Лея Зельцер була домогосподаркою. У родині також зростали сестра Іта, яка стала піаністкою й викладачкою, та брат Яків; усі діти здобули музичну освіту.
Рання музична освіта Гольдфарб почалася із занять у відомого одеського педагога Давида Айсберга. Після його еміграції точні відомості про її шкільні роки не збереглися, однак відомо, що наприкінці 1920-х років вона навчалася у класі професорки Одеської консерваторії Берти Рейнгбальд і закінчила консерваторію 1932 року.
Початок її творчого шляху був пов’язаний із підтримкою Берти Рейнгбальд, яка привезла молоду піаністку до Москви і представила Генріхові Нейгаузу. За його рекомендацією Гольдфарб взяла участь у Першому всесоюзному конкурсі музикантів-виконавців 1933 року, де була відзначена дипломом. У 1935–1938 роках вона продовжила вдосконалювати майстерність в аспірантурі Київської консерваторії під керівництвом Абрама Луфера, який відіграв значну роль у формуванні її індивідуального виконавського стилю та підготував її до участі в Третьому міжнародному конкурсі імені Шопена у Варшаві.
На варшавському конкурсі 1937 року Тетяна Гольдфарб здобула дев’яту премію. Її виконання було високо оцінене пресою і музичними критиками, які відзначали динамізм, блискучу техніку, артистизм і яскраву індивідуальність гри. Того ж року її нагородили орденом «Знак Пошани» за виняткові успіхи в галузі музичного мистецтва. Після конкурсу вона отримала пропозиції виступати в Європі, однак повернулася до Москви. У 1938–1941 роках навчалася в Московській консерваторії під керівництвом Генріха Нейгауза, водночас активно концертуючи; до початку німецького вторгнення 1941 року вона вже була відомою піаністкою і солісткою Московської державної філармонії.
У роки Другої світової війни Гольдфарб не залишила Москву. Разом з іншими артистами вона виступала перед військовими на фронтах і в госпіталях перед пораненими. У 1945 році в Берліні вона брала участь у концерті, присвяченому завершенню війни. Упродовж майже трьох десятиліть піаністка концертувала в багатьох містах СРСР. У повоєнні роки її концертна діяльність стала особливо активною: вона щороку виступала з новими сольними програмами в Москві, Ленінграді, Києві, Тбілісі, Ризі, Одесі та інших великих містах, гастролювала по всій території СРСР.
Найближчим її мистецькому обдаруванню композитором упродовж усього творчого шляху залишався Фридерик Шопен. Критик Анатолій Дроздов 1946 року підкреслював яскравість її таланту, технічну досконалість, масштабність динаміки й виразність трактування. Водночас репертуар піаністки був дуже широким: він охоплював сонати Людвіга ван Бетховена, етюди Ференца Ліста, фантазію Франца Шуберта «Мандрівник», мініатюри Йоганнеса Брамса, «Карнавал» Роберта Шумана, а також сучасну фортепіанну літературу і твори російських, українських та грузинських композиторів. Зокрема, вона виконувала твори Левка Ревуцького та Віктора Косенка.
Гольдфарб виступала з найкращими оркестрами країни. У симфонічних програмах за її участю звучали фортепіанні концерти Петра Чайковського, Ференца Ліста, Людвіга ван Бетховена, Фридерика Шопена, Едварда Гріга та інші відомі твори фортепіанної симфонічної музики. Вона співпрацювала з відомими диригентами, зокрема Самуїлом Самосудом, Євгеном Мравінським, Арвідом Янсонсом і Куртом Зандерлінгом. Багато її сольних і симфонічних програм було записано під час концертів або в студіях і транслювалося в музичних програмах радіо.
Серед збережених видань її записів — твори Шопена «Екосези» і два етюди, видані 1937 року, платівка «Віденські вечори» з музикою Шуберта і Ліста 1956 року, а також записи «Вічного руху» та Експромту № 1 ля-бемоль мажор, ор. 29 Шопена. У 1949 році Гольдфарб записала з Леонідом Коганом Сонатини № 2 ре мінор, D. 382, і № 3 соль мінор, D. 408 Шуберта для скрипки та фортепіано; цей запис було видано 1989 року.
У 1958 році Тетяна Гольдфарб розпочала викладацьку діяльність у Тбіліській консерваторії. У цей період її репертуар поповнив Концерт для фортепіано з оркестром Отара Тактакішвілі. Її учениця, згодом професорка Каїрської консерваторії Олена Дзамашвілі, згадувала про її тонке розуміння індивідуальності студентів, точний добір репертуару і принциповість у педагогічній роботі. Гольдфарб поєднувала викладання з кар’єрою концертуючої піаністки, продовжуючи виступати із сольними та симфонічними програмами в Москві, Тбілісі та інших містах, а також співпрацювати з Державним симфонічним оркестром Грузинської РСР під орудою Одіссея Димитріаді.
Першим чоловіком піаністки був музикознавець Мойсей Гринберг, художній керівник Московської державної філармонії; їхня донька Марія Гринберг стала журналісткою. Її другим чоловіком був віолончеліст і професор Тбіліської державної консерваторії Олександр Чиджавадзе.
Її виконавська і педагогічна кар’єра обірвалася раптово: після короткої хвороби вона померла від алергічного шоку 17 листопада 1964 року в Тбілісі у віці 50 років. У некролозі Лев Оборін і Давид Ойстрах назвали її великим, справжнім майстром, мистецтво якого завжди було життєрадісним, щирим і сповненим любові до людей. Поховали піаністку в Москві на Новодівичому кладовищі.
