Тивадар Санто

Тивадар (Теодор) Санто (угор. Szántó Tivadar, нім. Theodor Szanto; ім'я при народженні — Тивадар Шмулевич; повне ім'я — Теодор Єгуда Леб Шмуловіц; 3 червня 1877, Відень — 7 січня 1934, Будапешт) — угорський піаніст і композитор, один із помітних піаністів свого часу. Походив з єврейської родини: був сином кантора Авраама Шмуловіца та Анни Фельдман. Був дядьком диригента Ласло Халаса. Дружиною музиканта була танцівниця Ольга Бекеї.

Здобував музичну освіту у Відні, а з 1893 року навчався у Будапештській музичній академії: фортепіано вивчав у Кальмана Чована, композицію — у Ганса фон Кьосслера. У 1898–1902 роках продовжив освіту в Берліні у Ферруччо Бузоні. Там виступав як концертуючий піаніст, виконуючи сонати Бетховена й Ліста, а також власні твори. Після успішних гастрольних поїздок Німеччиною та Англією 1905 року оселився в Парижі, а з 1914 року жив у Женеві. 1922 року повернувся до Будапешта, наприкінці 1920-х років знову виїхав за кордон і остаточно повернувся до угорської столиці лише наприкінці життя.

Санто широко концертував як соліст і камерний музикант. Особливої слави зажив як інтерпретатор сучасної французької музики, зокрема творів Моріса Равеля, Клода Дебюссі та Фредеріка Деліуса, а також музики Бели Бартока і Золтана Кодая. За популяризацію французької музики 1931 року був удостоєний звання кавалера ордена Почесного легіону. Серед його учнів згадуються Луї Аско та Берта Алвес де Соза.

Санто був автором низки фортепіанних транскрипцій органних і хорових творів Йоганна Себастьяна Баха, зокрема «Фантазії і фуги для органа» BWV 542 та органного вступу до хоралу. Він також створив п'ятичастинну фортепіанну сюїту-перекладення з балету Ігоря Стравінського «Петрушка». У 1906 році на прохання Фредеріка Деліуса переписав фортепіанну партію його концерту, надавши їй більшої ефектності та віртуозності; у схваленій автором редакції Санто вперше виконав твір 1907 року, а згодом грав його також у 1912, 1913 і 1921 роках. Концерт Деліуса виконується також в оригінальній редакції 1904 року.

Композитор цікавився музикою Японії, і японський вплив відчутний щонайменше в трьох його творах — опері, оркестровій та фортепіанній сюїтах. Деякі з цих композицій 1999 року записала піаністка Норіко Огава. Серед вибраних творів Санто — «Східні етюди» op. 1, «Драматична елегія» op. 3, сюїта «Контрасти» (1912), «Рапсодія» для оркестру (1917), «Японська сюїта» (1926), опера «Тайфун», поставлена 1924 року в Мангаймі, опера «Самум» (1933) та оперета «Граф Ромео» на лібрето Ласло Сіладьї, прем'єра якої відбулася 1931 року.

Під час гастролей у Швеції 1934 року Санто переніс крововилив у мозок. Невдовзі після повернення до Будапешта він помер у лікарні Корані. Похований на кладовищі Фаркашреті.