Вадим Салманов

Вадим Салманов — радянський композитор, народний артист РРФСР. Він народився 4 листопада 1912 року в Санкт-Петербурзі. Походив із роду Салманових, коріння якого пов’язували з башкирськими мурзами; у XVII—XVIII століттях представники цього роду перебралися до Москви, де кілька поколінь служили в храмі на Дорогомиловському кладовищі.

З дитинства навчався гри на фортепіано під керівництвом батька. У вісімнадцятирічному віці серйозно захопився геологією, однак 1935 року повернувся до музики. Саме до цього часу належать його перші композиторські спроби. Після приватних занять з О. П. Гладковським у 1936 році вступив до Ленінградської консерваторії імені М. А. Римського-Корсакова, де навчався у класі композиції М. Ф. Гнесіна. У 1941 році закінчив консерваторію.

Майже відразу після завершення навчання Салманов вирушив на фронт. Пройшовши всю війну, 1945 року він повернувся до творчої діяльності. У перші повоєнні роки створив Перший струнний квартет, сонату для скрипки, пісні та романси на слова Олександра Блока і Сергія Єсеніна. У творах цього періоду відчутно позначилися воєнні враження.

На межі 1940-х і 1950-х років композитор звернувся до оркестрової музики. Важливою подією стало створення Першої симфонії, у якій він використав слов’янські мотиви. У 1950-ті роки написав низку великих творів, серед яких симфонічна сюїта «Поетичні картинки» за Андерсеном і поема-ораторія «Дванадцять» на текст Блока. Найбільшу славу йому принесли пізні твори — Друга, Третя і Четверта симфонії, Скрипковий концерт і струнні квартети, для яких характерні лаконічність, місткість викладу, яскрава виразність і строгість форми.

Важливе місце у творчості Салманова посідала вокальна музика. У романсах для голосу й фортепіано на вірші Федеріко Гарсії Лорки, Пабло Неруди та Тадеуша Ружевича мелодична лінія слідує за інтонаційними вигинами мовлення, а гармонія вирізняється оригінальністю й багатством. Широке визнання здобули також його хорові твори, у яких органічно втілено елементи російського фольклору. Салманова вважають одним із композиторів, які відродили жанр хорового концерту й наповнили його новим змістом.

У 1946—1951 роках він викладав у музичному училищі при Ленінградській консерваторії, а з 1951 року — у самій консерваторії; з 1965 року був професором. Від 1968 року обіймав посаду секретаря правління Спілки композиторів РРФСР. Серед його відзнак — звання заслуженого діяча мистецтв РРФСР у 1962 році, Державна премія РРФСР імені М. І. Глінки у 1970 році за хоровий цикл «Лебідонька» та звання народного артиста РРФСР у 1972 році.

Серед найважливіших творів композитора — балет «Людина», чотири симфонії, симфонічна картина «Ліс», «Російське капричіо», «Слов’янський хоровод», «Привітальна ода», «Дитяча симфонія», два концерти для скрипки з оркестром, «Ночі великого міста» для скрипки й камерного оркестру, шість струнних квартетів, камерно-інструментальні сонати, тріо, фортепіанний квартет, а також численні вокальні цикли, хорові концерти й музика до вистав і кінофільмів.

Вадим Салманов помер 27 лютого 1978 року в Ленінграді. Його поховали на Большеохтинському кладовищі в районі Салтиковської дороги.