Валеріан Богданов-Березовський
Валеріан Михайлович Богданов-Березовський — російський радянський композитор, музикознавець, балетознавець і педагог. Народився 17 липня 1903 року в селі Старожилівка поблизу Санкт-Петербурга. Був заслуженим діячем мистецтв РРФСР з 1968 року.
Він народився в родині петербурзького лікаря, лейб-медика двору. Навчався в Петербурзькому Миколаївському кадетському корпусі. У 1927 році екстерном закінчив Ленінградську консерваторію, де навчався у класах Максима Штейнберга, Сергія Ляпунова, Володимира Щербачова та Леоніда Миколаєва.
Від початку 1920-х років Богданов-Березовський був постійним співробітником ленінградських, а з 1930-х років також московських газет і журналів, де публікував статті та рецензії з питань музики, музичного театру і балету. Поряд із Борисом Асаф'євим та Іваном Соллертинським він став одним із провідних музичних критиків Ленінграда. Йому належить понад 250 книжок і статей про російську класичну та радянську музику, оперний і балетний театр.
У 1929—1932 роках він очолював секцію композиторів Ленінградського відділення Всероскомдраму. У 1940—1941 та 1945—1949 роках викладав історію радянської музики в Ленінградській консерваторії, а в 1945—1948 роках виконував обов'язки професора на кафедрі історії російської та радянської музики. У 1941—1944 роках був головою правління, а з 1961 року — заступником голови правління Ленінградського відділення Спілки композиторів СРСР.
У 1946—1951 роках працював старшим науковим співробітником Ленінградського інституту театру і музики. У 1946—1948 роках був заступником художнього керівника Ленінградського театру опери і балету імені С. М. Кірова з репертуару, а в 1951—1962 роках очолював репертуарну частину Ленінградського Малого театру опери і балету. З 1969 року був головним редактором Ленінградського відділення видавництва «Радянський композитор».
Як композитор він створив симфонії, опери, балети, концерти, камерні твори, фортепіанні п'єси, сонати, романси та пісні. Серед його творів — опера «Повість про героя нашого часу», балети «Дочки Єрмака, або Кордон», «Ленінградці», «Настасія Пилипівна», «Дівчина з крилами», «Син полку» і «Чайка», а також концерти для фортепіано і для скрипки з оркестром. Важливе місце у його спадщині посідали також романси на вірші Сергія Єсеніна, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова і Володимира Маяковського.
Окрему частину його діяльності становили літературні й критичні праці про музику та балет. Він писав книжки про балетні вистави, артистів і театри, зокрема про Галину Уланову, Агрипину Ваганову, Костянтина Сергєєва та Ленінградський театр опери і балету імені Кірова. Також публікував дослідження й нариси про Фридерика Шопена, Бориса Асаф'єва, Петра Чайковського, Сергія Рахманінова, Івана Єршова, Федора Стравинського, Євгена Мравинського та інших діячів музичної культури.
Під час Другої світової війни був відзначений медаллю «За оборону Ленінграда» у 1943 році. Помер 13 травня 1971 року в Москві. Після смерті його постать і творчий доробок продовжили привертати увагу музикознавців, про що свідчать окремі видання, присвячені його життю, творчості, статтям, спогадам і листам.