Володимир Дукельський

Володимир Дукельський, відомий також під гетеронімом Вернон Дюк, — американський композитор, поет і літератор. Він народився 7 жовтня 1903 року; за спогадами самого митця, мати народила його під час подорожі на станції Мінської губернії. Дитинство він провів на Уралі та в Криму, а після смерті батька жив у Києві.

У 1910-х роках Дукельський відвідував класи Київської консерваторії, де навчався гри на фортепіано у Болеслава Яворського, а композиції — у Рейнгольда Глієра. У 1918 році його офіційно зарахували до консерваторії, проте наприкінці 1919 року родина залишила Київ. У 1920 році він опинився в Константинополі, де написав свої перші самостійні музичні твори й разом із Борисом Поплавським оголосив про відновлення Цеху поетів. У 1921 році переїхав до США.

У Нью-Йорку Дукельський продовжив писати музику і вірші. Уже 31 січня 1923 року в Карнеґі-голі було виконано його увертюру до драми Миколи Гумільова «Ґондла». За порадою Джорджа Гершвіна свої популярні пісні він почав підписувати творчим іменем Вернон Дюк; згодом це ім’я стало його офіційним американським іменем після набуття громадянства США у 1939 році.

У 1923 році з ініціативи піаніста Артура Рубінштейна композитор завершив розпочатий ще в Києві Фортепіанний концерт і вирушив до Парижа. Там його музику високо оцінили Сергій Дягілєв, Ігор Стравинський і Сергій Прокоф’єв. На замовлення Дягілєва Дукельський написав балет «Зефір і Флора», поставлений Леонідом Мясіним у 1925 році. У 1928 році в Парижі відбулася прем’єра його Першої симфонії під орудою Сергія Кусевицького. У Франції він також писав музику для англійських музичних комедій, а 1929 року повернувся до США.

Надалі творчість Дукельського розвивалася у двох напрямах. Як автор академічної музики він створив низку значних творів, серед яких кантата «Епітафія» пам’яті Сергія Дягілєва, балет «Громадський сад», епічна ораторія «Кінець Санкт-Петербурга», а також «Посвяти» для фортепіано, сопрано й оркестру. Його серйозні композиції охоплювали оперу, балети, симфонічну, вокально-симфонічну та камерну музику.

Водночас під ім’ям Вернон Дюк він здобув широку популярність як автор музики для Бродвею і Голлівуду. Найбільшу славу йому принесли американські популярні пісні 1930-х років, зокрема «Квітень у Парижі», «Осінь у Нью-Йорку» та «Я ніяк не можу почати». Він написав музику до таких постановок, як «Безумства Зіґфельда 1934», «Безумства Зіґфельда 1936», «Хатина в небі» та «Безумства Ґолдвіна 1938». Основою цієї музики стала ідіоматика американського джазу, а його пісні вирізнялися мелодичним багатством і гармонічною витонченістю.

На початку 1940-х років композитор знову звернувся до великої інструментальної музики, створивши Скрипковий концерт 1941 року і Віолончельний концерт 1942 року, написаний на замовлення Григорія П’ятигорського. У 1948 році він заснував франко-американське «Товариство забутої музики», покликане виконувати й записувати недооцінені класичні твори. Від 1950 року жив у Каліфорнії, де також працював у кіно.

Окрім музики, Дукельський активно виступав як мемуарист, поет і публіцист. У 1955 році вийшла його англомовна книга спогадів «Паспорт до Парижа». У 1958 році була поставлена його єдина опера «Панянка-селянка», створена за повістю Олександра Пушкіна на власне російськомовне лібрето. Починаючи з 1962 року він публікував збірки віршів, а 1964 року видав книгу музичної публіцистики «Послухайте мене!». У 1966 році записав великий цикл передач про історію американського мюзиклу.

Володимир Дукельський помер 19 січня 1969 року в Санта-Моніці від зупинки серця під час повторної операції з приводу раку легенів. Після його смерті великий музично-літературний архів композитора був переданий вдовою до Бібліотеки Конгресу США. Як митець він поєднав традиції академічної музики та американської популярної сцени, залишивши помітний слід і як композитор, і як письменник.