Віктор Сирятський

Віктор Олексійович Сирятський (3 лютого 1946, Харків — 30 червня 2005, Харків) — український піаніст, композитор, педагог і музикознавець, помітна постать у фортепіанному виконавстві другої половини XX століття. Кандидат мистецтвознавства з 2001 року, професор з 2004 року. У статті також зазначено, що він був чоловіком Т. Сирятської.

Музичну освіту здобув у Харківському інституті мистецтв, який закінчив 1968 року по класу фортепіано М. Хазановського, а 1969 року — по класу композиції І. Ковача. Після завершення фортепіанного факультету отримав рекомендацію до аспірантури. Пізніше закінчив асистентуру-стажування при Ленінградській консерваторії у 1971 році, де навчався у класі П. Серебрякова; паралельно вивчав композицію у В. Успенського. Саме в цей період сформувався його тривалий інтерес до фортепіанної спадщини Модеста Мусоргського, а також були закладені важливі засади його виконавської й педагогічної методики, значною мірою пов’язані з мистецьким впливом Серебрякова.

Від 1971 року працював у Харківському університеті мистецтв, із яким був пов’язаний майже впродовж 35 років, зокрема на кафедрі спеціального фортепіано. У 1994–2005 роках обіймав посаду декана фортепіанного та композиторсько-музикознавчого факультетів, а також керував аспірантурою. Окрім спеціального класу, читав лекції з історії та філософії фортепіанного мистецтва, вів семінари з музичної й виконавської критики та практичні заняття з музично-інформаційних технологій.

Як науковець досліджував історію і теорію світового фортепіанного виконавства, а також проблеми сучасного виконавства. 2001 року в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського захистив кандидатську дисертацію «Піаністична спадщина Мусоргського в контексті європейської фортепіанної культури», що підсумувала його багаторічну дослідницьку й виконавську працю. У 2003 році видав навчальний посібник «Модест Мусоргський як реформатор фортепіанного мистецтва» та науково-методичні рекомендації «Глен Гульд і його виконавське світовідчуття».

Суттєве місце у його доробку посідали наукові й методичні праці, опубліковані у фахових журналах і збірниках, зокрема в «Советской музыке», «Украинском музыкознании», виданнях про проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки, теорії та практики освіти. 1999 року були видані підготовлені ним програми дисциплін «Філософія і історія світового фортепіанного мистецтва», «Сучасні інформаційні технології у музичному мистецтві», «Проблеми сучасного виконавства». Він також брав участь у міжнародних наукових конференціях і входив до складу журі виконавських конкурсів.

Як виконавець Сирятський виступав сольно та разом із симфонічними оркестрами в Україні й за кордоном. Його піанізм вирізнявся масштабністю, яскравою віртуозністю, фантазією, темпераментом і здатністю глибоко проникати в авторський задум. З перших звуків його гра приковувала увагу слухачів соковитим, м’яким, теплим і водночас співучим звуком, благородним як у потужному fortissimo, так і в тонко озвученому piano. Він умів за допомогою фортепіано вести живу розмову з публікою, а пошук тембрових і динамічних барв завжди підпорядковував розкриттю художнього образу, а не зовнішньому ефекту. Він активно популяризував творчість українських композиторів і, зокрема, був першим виконавцем Фортепіанного концерту С. Колобкова.

У репертуарі Віктора Сирятського було понад 150 творів композиторів різних стилів, серед яких майже вся фортепіанна спадщина М. Мусоргського. Його концертні програми часто будувалися за монографічним принципом; у його виконанні звучали монографічні вечори з творів Й. С. Баха, Л. ван Бетховена, Ф. Ліста, М. Мусоргського, О. Скрябіна, С. Рахманінова. До його репертуару входили всі фортепіанні етюди Скрябіна і Рахманінова, а окремі програми були повністю присвячені сучасним вітчизняним і зарубіжним композиторам. Особливо виразно в його мистецтві виявлялися прагнення до повного, м’якого, співучого звука та до максимального розмаїття звукових барв; сучасники відзначали майстерність його педалізації, темброву винахідливість, вишукану нюансировку й здатність переконливо втілювати найрізноманітніші образні світи — від масштабних мусоргських полотен до прозорих шуманівських, шопенівських, рахманіновських і равелівських сторінок. Він брав участь у міжнародних і вітчизняних музичних фестивалях, мав записи на радіо та телебаченні.

Одним із головних засобів музичної виразності Сирятський вважав інтонацію. У виконавстві він надавав особливого значення виявленню інтонаційних точок фрази, сполучності та рельєфності мотивів, ясності гармонічного розвитку й внутрішній осмисленості темпоритму. Його інтерпретації відзначалися тонким фразуванням, увагою до фактури, умінням диференціювати звучність у межах найделікатніших динамічних градацій і досягати виразності навіть за свідомо звуженої динамічної шкали.

Сирятський був також різнобічним композитором. Йому належать Симфонія-концерт для фортепіано з оркестром, Концерт для віолончелі з оркестром, Симфонієта для двох фортепіано і дванадцяти ударних інструментів, Симфонієта для оркестру, Соната для альта і фортепіано, а також низка фортепіанних і вокальних творів. Авторські концерти композитора відбувалися в Харкові, Москві, Санкт-Петербурзі та Києві.

Як педагог він поєднував широку ерудицію, наукове мислення і велику виконавську практику. Його учні працювали у вищих, середніх спеціальних і початкових музичних навчальних закладах у містах України, Росії та інших країн СНД, а також у США, Канаді, Бельгії, Німеччині, Ізраїлі та інших державах; вони успішно виступали в різних країнах Європи. Серед його учнів — лауреати й дипломанти міжнародних конкурсів Н. Гильова, І. Нікуліна, Ю. Попов, Н. Шкода.

У педагогіці Сирятський надавав першорядного значення розвитку самостійного музичного мислення, стильової чутливості та творчої свободи інтерпретації. Він учив студентів не відтворювати усталені виконавські схеми, а осмислювати твір у контексті епохи, інструмента й сучасної художньої культури. Важливим методом педагогічного впливу для нього був живий виконавський показ: завдяки глибокому знанню музичної літератури й величезному репертуару він міг не лише продемонструвати, а й цілісно виконати майже будь-який твір. Часто використовував лаконічні й яскраві словесні характеристики художнього образу, поетичні аналогії та зіставлення, які супроводжувалися безпосереднім музикуванням. Значну увагу приділяв роботі над тембровими можливостями фортепіано, педалізацією, акустичною багатошаровістю звучання, технікою, природністю рухів і свободою апарату. У питаннях інтерпретації спирався на філософсько-естетичні ідеї, зокрема на погляди Романа Інгардена, а у власному виконавстві, зокрема в музиці Баха, прагнув до історично й художньо осмисленого прочитання. Для нього естрада і клас, виконавство й педагогіка, композиція і наука становили єдине творче ціле.

Connections

This figure has 2 connections in the Music Lineage catalog.