Віктор Єкимовський
Віктор Єкимовський — радянський і російський композитор, музикознавець та музичний діяч. Народився 12 вересня 1947 року в Москві, помер там само 6 січня 2024 року. Грав на фортепіано, писав симфонічну й камерну музику; 2003 року отримав звання заслуженого діяча мистецтв Російської Федерації.
Походив із немузичної московської родини: його батько був військовим, а мати — медикинею. Із шести років навчався у дитячій музичній школі № 2 Фрунзенського району Москви, нині школі імені Вано Мураделі. Перші спроби композиції зробив 1960 року, написавши фортепіанні п'єси «Полька» і «Ноктюрн» та пісеньку «Лижна прогулянка». Після закінчення музичної школи вступив до Гнесінського училища, де знайомство з музикою Сергія Прокоф'єва посилило його інтерес до композиції.
Єкимовський закінчив Гнесінське училище з відзнакою, а згодом навчався у Гнесінському інституті на історико-теоретико-композиторському факультеті, у класі Арама Хачатуряна. Від другого курсу відвідував факультатив із композиції. Вивчення музики Антона Веберна, Кшиштофа Пендерецького, Вітольда Лютославського та Артюра Онеггера стало поштовхом до перегляду його творчих засад. У 1969 році він сформулював програму «нової музики»: кожен твір мав будуватися на новій оригінальній конструктивній ідеї та експериментальних засобах. Перший авторський концерт композитора відбувся 3 грудня 1970 року в Камерній залі Гнесінського інституту.
Паралельно розпочав серйозні заняття музикознавством у класі Костянтина Розеншильда. Його головною науковою темою стала творчість Олів'є Мессіана. 1983 року в Ленінградській консерваторії Єкимовський захистив кандидатську дисертацію «Олів'є Мессіан. Проблеми естетики і стилю», а 1987 року вийшла друком його монографія про французького композитора. До кінця 2000-х років він опублікував понад сто статей про музику XX століття.
Дипломною композиційною роботою Єкимовського були алеаторичні «Сублімації», або «Переходи», для симфонічного оркестру. Після відмови допустити цей твір до іспиту він представив «Ліричні відступи» з колажами з музики Густава Малера, Семюела Барбера, Йоганнеса Брамса та Петра Чайковського. Після навчання викладав у музичному училищі Орла, служив в армії, працював у ГІТІСі та на радіо, де готував передачі «Музичний глобус». У 1974 році створив «Балето» для диригента й ансамблю — один із найчастіше виконуваних його творів.
Від 1980-х років його музику дедалі частіше виконували в містах СРСР та за кордоном. Він проводив творчі семінари для молодих композиторів, а його твори звучали, зокрема, у Ленінграді, Москві, Новосибірську, Баку, Тбілісі, Єревані, Таллінні, Вільнюсі та Белграді. Серед важливих композицій цього періоду — «Єрихонські труби» для 30 мідних інструментів, «Мандала», «У сузір'ї Гончих Псів» та «Вічне повернення». Від 1991 року він належав до сучасних російських композиторів, яких широко виконували в Європі; 1993 року у Франції вийшов його перший авторський диск.
Єкимовський був активним учасником відновленої 1990 року Асоціації сучасної музики, а від 1996 року очолював її. Він організовував конференції та фестивалі, редагував 150-томне зібрання творів Дмитра Шостаковича і працював редактором європейських музичних видавництв. Серед його значних пізніх творів — «Симфонічні танці», «27 руйнувань», «Лебедина пісня», «Верлібр», скрипковий концерт «Атталея принцепс», «Сіамський концерт» для двох фортепіано з оркестром, «Раффлезія» та «Тризна за Фіннеганом». 2017 року написав «Композицію 100», яку вважав своїм останнім твором.
Основою його авторської естетики був постійний пошук нових композиційних принципів. Він застосовував атематизм, додекафонію, атональність, алеаторику, колаж, мікрополіфонію, інструментальний театр, сонористику, мінімалізм та інші техніки, прагнучи не повторюватися від твору до твору. 1997 року опублікував «Автомонографію» — книжку, що поєднала автобіографічну оповідь, опис власних композицій і музикознавчі міркування; доповнене видання вийшло 2008 року.