Володимир Михайлович Політковський — радянський оперний співак, музичний педагог і професор. Народився 6 квітня 1892 року в селі Маматовка Аткарського повіту Саратовської губернії, у родині сільського священника. Із семи років співав у хорі, створеному батьком при церкві. Після переїзду родини до Царицина співав у гімназійному хорі, а 1908 року почав брати уроки вокалу, сольфеджіо й теорії музики в тенора Олексія Серебрякова.
Після закінчення Царицинської гімназії 1910 року два роки навчався на юридичному факультеті Московського університету, а згодом вступив до Московської консерваторії, де займався в класі Умберто Мазетті. За наполяганням Михайла Іполитова-Іванова отримав стипендію; у старших класах навчався в М. Поллі. Оперний дебют відбувся 1917 року в Нижньому Новгороді: Політковський виконав партію Євгенія Онєгіна в однойменній опері Петра Чайковського. Консерваторію закінчив 1918 року.
Професійну сценічну діяльність розпочав у Театрі-студії Художньо-просвітницької спілки робітничих організацій під керівництвом Федора Комісаржевського. 1920 року його запросили до Великого театру, де він працював до 1948-го. У його репертуарі були ліричні й драматичні баритонові партії, зокрема Ігор Святославич в «Князі Ігорі», Томський у «Піковій дамі», Онєгін у «Євгенії Онєгіні», Демон в однойменній опері, Ескамільйо в «Кармен», Ріголетто та Яго в «Отелло». Він також виконував басові партії Бориса Годунова, Мефістофеля й Володимира Ярославича. На його становлення вплинули диригенти Ульріх Авранек, Вацлав Сук і Микола Голованов, а також режисери Ілля Лапицький та Володимир Лоський.
Політковський виступав і на концертній сцені: співав баритонову партію в симфонічній поемі «Дзвони» Сергія Рахманінова, в ораторії «Самсон» Георга Генделя та драматичній легенді «Засудження Фауста» Гектора Берліоза. Гастролював країною, а ближче до завершення сценічної кар’єри часто співав на Всесоюзному радіо. Його виконання вирізнялося глибоким проникненням в образ; йому вдавалися як класичні ролі, так і партії у виставах за творами сучасних йому радянських композиторів. 1934 року йому присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв РРФСР.
Після відходу з Великого театру 1948 року Політковський зосередився на викладанні: працював у Музично-педагогічному інституті імені Гнесіних, а з 1951 року — у Московській консерваторії. 1957 року став професором; того ж року завершив викладацьку діяльність. Серед його учнів були Євген Кібкало, Михайло Решетин і Артур Ейзен. Помер 9 березня 1984 року в Москві; похований на Кунцевському кладовищі.