Всеволод Данилович Захарченко — український піаніст і педагог. Народився у Луганську. Музикою почав займатися з семи років, а у п'ятнадцятирічному віці вступив до музичного училища в Казані на фортепіанний відділ.
Після закінчення училища вступив до Казанської консерваторії, а згодом перевівся до Державного музично-педагогічного інституту імені Гнесіних. Там навчався у видатної піаністки Олени Гнесіної, а також у Теодора Гутмана. У 1949 році завершив навчання. У статті також зазначено, що диплом про закінчення інституту йому підписав Яків Зак.
Після завершення інституту у 1955 році Захарченко два роки працював у Казанському училищі, а потім викладав у Новосибірському музичному училищі з 1957 року та в Новосибірській консерваторії з 1959 року. У цей період він успішно поєднував педагогічну і виконавську діяльність.
З 1961 року піаніст переїхав спочатку до Алмати, а потім працював у Ташкентській консерваторії на посаді доцента кафедри спеціального фортепіано, де успадкував клас Рудольфа Керера. З 1964 року, пройшовши конкурс, викладав у Харківському інституті мистецтв як доцент кафедри спеціального фортепіано. У 1969 році став завідувачем цієї кафедри, а з 1972 року був призначений художнім керівником Харківської обласної філармонії.
Як виконавець Захарченко неодноразово брав участь у концертах консерваторії як соліст і ансамбліст. Його виступи здобували позитивні відгуки в пресі. Серед головних рис його обдарування відзначали щирість, безпосередність вираження почуттів, емоційну піднесеність, темперамент, яскраве прочитання авторського задуму, технічну майстерність і красивий, виразний звук.
Педагогічна діяльність Захарченка в Харкові тривала менше десяти років, однак за цей час він підготував значну кількість учнів, які згодом продовжили його справу. Серед них були Тетяна Вєркіна, О. Кононова, Л. Кузьоміна, В. Климовський, О. Скляров, Наталя Копошилова, В. Василець, О. Гнатовська, А. Настенко, а також Зіта Гусейн-Заде, Лев Кошкін і Сіма Фрадкіна.
Випускники згадували його як «вчителя від Бога». Він тонко відчував індивідуальність учня, його творчі та піаністичні можливості, дуже ретельно працював над кожною виконавською деталлю — філіруванням звуку, побудовою фрази, точністю штрихів. Не допускав технічної неохайності й зловживання педаллю та дотримувався професійних настанов, пов'язаних із традицією Олени Гнесіної.
Помер у 1974 році в Харкові.