Вільгельм фон Вазилевський
Вільгельм Йозеф фон Вазилевський — німецький скрипаль, альтист, диригент і музикознавець. Він народився 17 червня 1822 року поблизу Ґданська, тоді Пруссія.
У 1846 році закінчив Лейпцизьку консерваторію. Серед його викладачів були Фелікс Мендельсон, у якого він вивчав камерний ансамбль і композицію, Фердинанд Давід — скрипку, Моріц Гауптман — теорію музики, а Карл Райнеке — квартетний клас.
Від 1846 року Вазилевський грав на скрипці в оркестрі Ґевандгаузу. У 1850–1852 роках був першою скрипкою оркестру Об’єднаного музичного товариства Дюссельдорфа й асистував Роберту Шуману, який обіймав посаду генерального музичного директора міста. Шуман присвятив йому цикл із чотирьох п’єс для скрипки й фортепіано «Казкові образи» (1853). Після смерті Шумана Вазилевський видав його першу біографію (1858).
Від 1852 року він керував хорами в Бонні. У 1855–1869 роках жив і працював у Дрездені, зосередившись переважно на музикознавстві, а в 1869–1884 роках був музичним директором у Бонні. У 1884–1896 роках викладав історію музики в Зондерсгаузенській консерваторії. Помер у Зондерсгаузені 1896 року.
Серед його праць — «Скрипка у XVII столітті» (1874), «Історія інструментальної музики у XVI столітті» (1878), «Музичні князі від Середньовіччя до початку XIX століття» (1879), «Скрипка та її майстри» (1883) і «Віолончель та її історія» (1888). Він також написав біографії Людвіга ван Бетховена (1887) і Карла Райнеке (1892). Його мемуари «Із сімдесяти років» вийшли посмертно, у 1897 році.