Яків Ізраїльович Зак (7 [20] листопада 1913, Одеса — 28 червня 1976, Москва) — видатний радянський піаніст і педагог, Народний артист СРСР. Він народився в Одесі в родині міщан. Початкову музичну освіту здобув в Одеському музично-театральному технікумі, а в 1930–1932 роках навчався в Музично-драматичному інституті імені Л. ван Бетховена (нині Одеська національна музична академія) у класі М. Старкової. Також вивчав гармонію та поліфонію у М. Вілінського, а навички камерного ансамблю опановував під керівництвом П. Столярського. У 1932–1935 роках удосконалював свою майстерність у Школі вищої художньої майстерності при Московській консерваторії у класі Генріха Нейгауза.
Концертна діяльність піаніста розпочалася у 1935 році, коли в Ленінграді він здобув третю премію на II Всесоюзному конкурсі музикантів-виконавців. Світове визнання прийшло до Якова Зака у 1937 році після тріумфальної перемоги на III Міжнародному конкурсі піаністів імені Ф. Шопена у Варшаві, де він отримав першу премію та спеціальний приз за найкраще виконання мазурок — посмертну маску Фридерика Шопена. Його гра характеризувалася віртуозністю, художньою глибиною та особливою делікатністю підходу до музичного твору.
Яків Зак вів активну гастрольну діяльність, виступаючи в СРСР та багатьох країнах світу, зокрема у Великій Британії, Нідерландах, Бельгії, Франції, Фінляндії, Швейцарії, США, Канаді, Бразилії, Португалії, Угорщині, Польщі, Болгарії, Чехословаччині, Югославії, Румунії та НДР. Окрім сольних концертів, він виступав у камерних ансамблях, зокрема з Квартетом Великого театру, та у відомому фортепіанному дуеті з Емілем Гілельсом. Його репертуар був надзвичайно широким і включав твори Бетховена, Шуберта, Брамса, Шопена, а також рідко виконувані композиції, зокрема всі фортепіанні концерти Миколи Метнера. Він здійснив записи творів Прокоф'єва, Рахманінова, Равеля, Василенка та інших композиторів.
Особливе місце у творчості піаніста займала сучасна музика. Він став першим виконавцем багатьох творів радянських композиторів, серед яких Перший концерт для фортепіано з оркестром Є. Голубєва, концерт для фортепіано з оркестром Ю. Левітіна, Третя соната Д. Кабалевського, Третя соната В. Білого, сюїти М. Коваля та М. Чулакі. Також Яків Зак є автором низки статей і методичних праць, присвячених питанням фортепіанного виконавства та творчості колег-музикантів; серед них — «Про деякі питання виховання молодих виконавців» і «Зустрічі та спогади», а також публікації про М. Юдіну, Р. Тамаркіну, Г. Нейгауза, В. Софроницького, Д. Ойстраха та інших.
З 1935 року і до кінця життя Яків Зак викладав у Московській консерваторії, де з 1947 року обіймав посаду професора, а з 1965 року — завідувача кафедри фортепіано. Він виховав цілу плеяду видатних піаністів, серед яких Микола Петров, Елісо Вірсаладзе, Євген Могилевський, Валерій Афанасьєв, Тетяна Смирнова, Світлана Навасардян, Віктор Бакк, Костянтин Ілієску, Тетяна Колосс, Григорій Мірвіс, Олександр Черкасов, Павло Квернадзе, Лідія Тимофєєва та багато інших. Музикант неодноразово був членом журі престижних міжнародних конкурсів, зокрема Міжнародного конкурсу піаністів імені Ф. Шопена у 1955 і 1960 роках.
Серед відзнак митця — звання Народного артиста РРФСР (1964) і Народного артиста СРСР (1966), орден Трудового Червоного Прапора, два ордени «Знак Пошани» та медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.». З 1943 року він був членом ВКП(б). Помер 28 червня 1976 року в Москві, похований на Кунцевському кладовищі.
Connections
This figure has 13 connections in the Music Lineage catalog.