Юрій Буцко
Юрій Буцко (повне ім’я — Юрій Маркович Буцко; 28 травня 1938, Лубни, Полтавська область — 25 квітня 2015, Москва) — радянський і російський композитор. Народився в родині військовослужбовця. Після Другої світової війни разом із сім’єю переїхав до Москви.
У Москві навчався в музичній школі, а згодом вступив на історичний факультет Московського державного педагогічного інституту, який залишив після двох курсів заради музики. Закінчив хоровий факультет Музичного училища імені Жовтневої революції, після чого вступив на теоретико-композиторський факультет Московської консерваторії до класу композиції Степана Баласаняна. Консерваторію закінчив 1966 року, потім завершив аспірантуру. Від 1968 року викладав читання партитур та інструментування; 2013 року припинив викладацьку роботу в званні професора.
Ранні твори композитора привернули увагу ще в консерваторські роки. Вони продовжували традиції російської музичної класики, насамперед Модеста Мусоргського. До цього кола належать моноопера «Записки божевільного» за Миколою Гоголем і камерна опера «Білі ночі» за Федором Достоєвським. Із фольклорною течією 1960–1970-х років пов’язані кантати «Вечірок» і «Весільні пісні», а також ораторія «Сказання про пугачовський бунт», прем’єра якої відбулася 2019 року.
Буцко розробив власну ладогармонічну й поліфонічну систему, спираючись на закономірності давньоруських одноголосних церковних наспівів та обихідний лад. Наймасштабнішим її втіленням став «Поліфонічний концерт. Дев’ятнадцять контрапунктів для чотирьох клавішних інструментів, хору та ударних інструментів на теми російського знаменного розспіву», що триває близько трьох з половиною годин. Надалі елементи цієї системи стали частиною його музичної мови; теми знаменного розспіву композитор вільно розвивав у різних творах. Водночас він не писав безпосередньо літургійних циклів і уникав декоративної стилізації церковного співу.
В останні десятиліття композитор переважно звертався до великих інструментальних форм: створив сім великих симфоній, симфонії-сюїти на фольклорному матеріалі, камерні симфонії, концерти для солістів з оркестром і камерно-інструментальні цикли. Серед його вокально-симфонічних творів вирізняються ораторія «Піснослов» на вірші Миколи Клюєва та «Канон Ангелу Грізному, Воєводі й Охоронцю» на тексти Івана Грізного. Також написав опери «З листів художника» і «Венедиктов, або Золотий трикутник», балет «Прозріння», численні камерні, органні, фортепіанні та хорові композиції.
Від другої половини 1960-х до середини 1980-х років Буцко працював для театру й кіно. Писав музику до вистав Театру на Таганці, зокрема «Пугачов», «Мати» та «Гамлет», і Театру імені Моссовєта, де йшли «Петербурзькі сновидіння» та «Брати Карамазови». На кіностудії «Мосфільм» створював музику, зокрема для телесеріалу «Ходіння по муках» і реставрації стрічки «Панночка і хуліган». Частина його творів, зокрема великих форм, залишилася невиконаною та невиданою. Помер у Москві, похований у могилі батьків на Введенському кладовищі.