Контрапункт поштою

1757 року Йоганн Крістіан Бах надіслав із Мілана до Болоньї восьмиголосий Pater noster. Джованні Мартини мав перевірити твір і виправити його, перш ніж партитуру побачать міланські музиканти. У листі Йоганн Крістіан Бах називав композицію навчальною роботою.

Цей рукопис належить до найкраще документованої частини лінії, яка сполучає Джакомо Каріссімі, Алессандро Скарлатті, Франческо Дуранте, Нікколо Йоммеллі, Джованні Мартини та родину Бахів. Однак суцільною послідовністю «вчитель — учень» вона не була. На початку бракує документів, а ближче до кінця напрямок навчання не збігається з порядком імен у лінії.

Джакомо Каріссімі та Алессандро Скарлатті: традиція без вправ

MusicLineage фіксує зв’язок Джакомо Каріссімі → Алессандро Скарлатті як навчання. Джакомо Каріссімі народився 1605 року в Марино поблизу Риму й помер 1674 року в Римі. Алессандро Скарлатті народився 1660 року в Палермо, а помер 1725 року в Неаполі.

Сучасна біографія Алессандро Скарлатті в італійському Dizionario Biografico трактує його учнівство в Джакомо Каріссімі як усталену історіографічну версію, яку не підтверджують відомі документи. Дослідники не знайшли листа, реєстру учнів, навчальної вправи, партитури з виправленнями чи встановленої копії рукою Алессандро Скарлатті. Біографія вважає правдоподібнішим його навчання в інших римських музикантів.

Через це не можна назвати конкретний прийом, який Джакомо Каріссімі особисто передав Алессандро Скарлатті. Обидва працювали з драматичною вокальною музикою, речитативом і контрапунктом, але спорідненість жанрів не замінює свідчення про урок.

Алессандро Скарлатті в навчальних дуетах Франческо Дуранте

Наступна ланка має матеріальний доказ. Франческо Дуранте уклав дванадцять камерних дуетів із речитативних уривків сольних кантат Алессандро Скарлатті.

Речитатив — це спосіб вокального викладу, у якому мелодія наслідує інтонації мовлення й просуває словесну дію. Франческо Дуранте брав такий одноголосий драматичний матеріал і перебудовував його на двоголосий контрапункт із континуо. Континуо — басова партія з гармонічним супроводом, який клавесиніст або інший виконавець розгортав за записаним басом і цифровими позначеннями.

Пізня назва збірки прямо вказувала на її призначення:

Duetti per studio di maniera di cantare e per esercizio di accompagnare al cembalo — «Дуети для вивчення манери співу та вправляння в супроводі на клавесині».

Театральний уривок ставав вправою, яку можна було повторювати. Один учень працював над вокальною фразою, інший — над другою партією або клавесинним супроводом. Та сама людина могла послідовно виконати обидва завдання.

Ці дуети не відтворюють конкретного уроку між Алессандро Скарлатті та Франческо Дуранте. Вони доводять інше: Франческо Дуранте систематично використовував названі твори Алессандро Скарлатті як навчальний матеріал.

Франческо Дуранте, Нікколо Йоммеллі та партименто

MusicLineage подає зв’язок Франческо Дуранте → Нікколо Йоммеллі як навчання. Водночас сучасна біографія Нікколо Йоммеллі описує складнішу історію. Під час навчання в неаполітанській консерваторії Сант’Онофріо він працював з Ігнаціо Протою та Франческо Фео, а в П’єта деї Туркіні — з Нікколо Фаго, Андреа Бассо й Джакомо Сарконі. Франческо Дуранте в цьому переліку немає.

З педагогікою Франческо Дуранте пов’язане партименто — записана басова партія, за якою учень імпровізував або письмово будував повну багатоголосну композицію. На початковому рівні цифри над басом підказували інтервали й акорди. Далі учень переходив до орнаментованих реалізацій, басів без цифрових позначень та імітаційних вправ, де голоси повторювали один одного.

Навчання спиралося на каденції, гами й секвенції. Учень переносив ці моделі в різні тональності, варіював їх, скорочував або розширював під час виконання. Складні партименто також підказували рух верхніх голосів: затримання, мелодичні прикраси та звичні способи побудови фрази.

До цього корпусу належать збірки Regole, Partimenti numerati та Partimenti diminuiti. Рукописи розпорошені, авторство частини матеріалу лишається непевним, а серед джерел, які вивчав сучасний редактор, немає рукопису самого Франческо Дуранте.

Не знайдено також примірника партименто Франческо Дуранте, який належав би Нікколо Йоммеллі або був переписаний його рукою. Тому немає підстав виводити певний уривок із твору Нікколо Йоммеллі з конкретної вправи Франческо Дуранте.

П’ятиголоса фуга Нікколо Йоммеллі

У зв’язку між Нікколо Йоммеллі та Джованні Мартини напрямок навчання встановлено як Джованні Мартини → Нікколо Йоммеллі. Саме Джованні Мартини був педагогом.

Конкретне свідчення цього середовища — п’ятиголосий Sicut erat фа мажор, автограф якого зберігає архів Болонської філармонічної академії під шифром I-Baf, capsa III, № 70. Нікколо Йоммеллі подав цю фугу для вступу до академії й після цього був прийнятий.

Фуга будується з теми, яку послідовно проводять різні голоси за правилами імітаційного контрапункту. В п’ятиголосій роботі композитор мав утримувати самостійність кожної партії, водночас узгоджуючи всі голоси гармонічно й ритмічно. Автограф показує точне завдання, а не загальну репутацію Нікколо Йоммеллі як контрапунктиста.

Пізніше Нікколо Йоммеллі визнавав, що навчався у Джованні Мартини. Проте рукопис не фіксує розмови під час першої зустрічі й не показує, які виправлення вносив педагог.

Уроки поштою між Болоньєю та Міланом

Зв’язок Джованні Мартини → Йоганн Крістіан Бах підтверджують листи та композиції. Листування, написане Йоганном Крістіаном Бахом, охоплює 1757–1778 роки. Відповіді Джованні Мартини не збереглися, однак із листів учня відомо, що педагог повертав партитури з виправленнями.

Крім восьмиголосого Pater noster, у листуванні згадано офіцій і месу за померлих, восьмиголосий Magnificat та семиголосий інтроїт на canto fermo. Canto fermo, або кантус фірмус, — наперед задана мелодія, часто літургійна, навколо якої композитор вибудовував інші голоси.

Робота відбувалася послідовно. Йоганн Крістіан Бах писав багатоголосий твір у Мілані, надсилав його до Болоньї, отримував виправлення й міг переробити партитуру до її розгляду місцевими фахівцями. Джованні Мартини також радив вивчати партитури Палестріни. Йоганн Крістіан Бах відповідав, що в Мілані їх складно дістати.

Тут навчальний механізм простежується докладніше, ніж у випадку Джакомо Каріссімі та Алессандро Скарлатті. Відомі міста, роки, назви композицій, кількість голосів і порядок обміну рукописами. Самих листів Джованні Мартини та аркушів із його виправленнями, однак, немає.

Два покоління Бахів і зворотна хронологія

Йоганн Крістіан Бах народився 1735 року в Лейпцигу. Йоганн Себастьян Бах навчав сина гри на клавішних інструментах і музичної теорії. Після смерті батька 1750 року підготовку Йоганна Крістіана Баха продовжив Карл Філіпп Емануель Бах.

MusicLineage фіксує між Йоганном Крістіаном Бахом і Йоганном Себастьяном Бахом родинний зв’язок, а не навчання в напрямку від сина до батька. Італійський період Йоганна Крістіана Баха та заняття з Джованні Мартини почалися після смерті Йоганна Себастьяна Баха. Отже, болонські виправлення не могли потрапити до музики батька через сина.

Для ранніх занять Йоганна Крістіана Баха з батьком не виявлено окремого підручника, зошита чи контрапунктичної вправи. Біографічні джерела підтверджують саме навчання, але не дають змоги відновити зміст окремих уроків.

Майстерня Йоганна Крістофа Баха в Ордруфі

Останній педагогічний зв’язок має напрямок Йоганн Крістоф Бах → Йоганн Себастьян Бах. Після смерті батьків Йоганн Себастьян Бах жив у старшого брата в Ордруфі. Некролог 1754 року повідомляє, що саме там він заклав основу своєї клавірної майстерності. Навчання органної гри припадає на 1695–1700 роки.

Два ранні рукописи показують, який репертуар опрацьовував Йоганн Себастьян Бах. Це хоральна фантазія Дітріха Букстегуде Nun freut euch, lieben Christen g’mein та твір Йоганна Адама Райнкена An Wasserflüssen Babylon. Копії зроблено незадовго до 1700 року та в самому 1700 році, в Ордруфі й Люнебурзі.

Переписування було способом навчання: музикант відтворював партитуру нота за нотою, розбирав розподіл голосів і засвоював будову твору. Проте ці рукописи не можна безпосередньо приписати педагогічній ініціативі Йоганна Крістофа Баха. Один належить до часу переходу з Ордруфа до Люнебурга, а копія твору Йоганна Адама Райнкена містить ознаки зв’язку з Георгом Бемом.

Невизначеною лишається й перша зустріч Нікколо Йоммеллі з Джованні Мартини. За однією пізньою розповіддю, Джованні Мартини дав гостеві тему фуги; за іншою, Нікколо Йоммеллі сам приніс вправу з модуляції та фуги на кантус фірмус для перевірки. Дати, яка дозволила б узгодити ці версії, дослідники досі не встановили.