Борис Лятошинський

Борис Лятошинський — український радянський композитор, диригент і музичний педагог, один із засновників модерністського напряму в українській музиці. Народився у Житомирі в родині інтелігентів. Його батько, Микола Леонтійович Лятошинський, був учителем і займався науковою діяльністю в галузі історичних наук, а мати Ольга Борисівна добре грала на фортепіано й співала.

У 1918 році Лятошинський закінчив юридичний факультет Київського університету святого Володимира, а в 1919 році — Київську консерваторію в класі композиції Рейнгольда Глієра. Від 1920 року викладав у Київській консерваторії, з 1935 року був професором. У 1935—1938 і 1941—1944 роках також працював професором Московської консерваторії імені Петра Чайковського. У 1944—1949 роках очолював кафедру теорії музики Київської консерваторії імені Петра Чайковського.

Він був головою Асоціації сучасної музики, що діяла у 1926—1929 роках, входив до оргбюро Спілки композиторів України у 1932—1939 роках і до оргкомітету Спілки композиторів СРСР у 1939—1948 роках. У 1939—1941 роках очолював, а згодом був членом правління Спілки композиторів УРСР. Із початком німецько-радянської війни був евакуйований до Саратова, де продовжив викладацьку роботу. Там він разом із дружиною Маргаритою Царевич постійно брав участь у передачах радіостанції «Тарас Шевченко», що мовила для партизанського підпілля України.

Воєнні роки стали для композитора надзвичайно плідними. За три роки він створив «Український квінтет», Четвертий струнний квартет, сюїту на українські народні теми для струнного квартету, сюїту для квартету дерев'яних духових інструментів, Друге тріо, сюїту і прелюдії для фортепіано, романси на вірші Максима Рильського та Володимира Сосюри, а також опрацював понад вісімдесят українських народних пісень. Улітку 1944 року повернувся в Україну й одразу включився в музичне життя Києва. Від 1944 року і до смерті жив у будинку письменників Роліт, де згодом встановили меморіальну дошку.

Після повернення до Києва Лятошинського призначили художнім керівником Української філармонії; він також працював музичним консультантом у Радіокомітеті та викладав у Київській консерваторії. Серед його учнів були Леонід Грабовський, Іван Карабиць, Євген Станкович, Ян Френкель, Ігор Шамо та інші. Наприкінці 1940-х — у 1950-х роках настав новий плідний етап його творчості: він написав низку хорових і оркестрових творів, романсів та музики до кінофільмів. До найзначніших творів цього часу належать Третя симфонія, симфонічна балада «Гражина», «Поема возз'єднання», поема «На берегах Вісли» та концерт для фортепіано з оркестром.

Творча спадщина Лятошинського охоплює опери «Золотий обруч» і «Щорс», п'ять симфоній, три симфонічні поеми, п'ять струнних квартетів, романси, кантати, музику до драматичних вистав і кінофільмів. Вагомим внеском у українське хорове мистецтво стали його хори на вірші Тараса Шевченка та Олександра Пушкіна. Попри видатний внесок в українську музику, він зазнавав критики з боку влади під час радянської кампанії боротьби з формалізмом.

Лятошинський був удостоєний Сталінської премії другого ступеня у 1946 році за «Український квінтет» і Сталінської премії першого ступеня у 1952 році за музику до фільму «Тарас Шевченко». У 1945 році йому присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в 1968 році — народного артиста Української РСР. Помер у Києві 15 квітня 1968 року і був похований на Байковому кладовищі.

Connections

This figure has 1 connection in the Music Lineage catalog.