Рейнгольд Глієр

Рейнгольд Моріцевич Глієр (при народженні — Рейнгольд Ернест Глієр; 30 грудня 1874 [11 січня 1875], Київ — 23 червня 1956, Москва) — російський і радянський композитор, диригент, педагог і музично-громадський діяч. Він був Народним артистом СРСР (1938), лауреатом трьох Сталінських премій I ступеня (1946, 1948, 1950) та кавалером трьох орденів Леніна (1945, 1950, 1955). Серед його відомих творів — музика «Гімну Великому місту» (гімну Ленінграда).

Народився в Києві в родині майстра з виготовлення мідних духових інструментів, який переселився до міста з німецького Клінгенталя. Його батько Моріц Глієр (1835—1896) був власником музичної майстерні, мати — Юзефа (Жозефіна Вікентіївна) Корчак (1852—1937). Навчався у 2-й Київській гімназії, а початкову музичну освіту здобув удома, зокрема брав уроки скрипки у А. Вейнберга та К. Воута. 1894 року закінчив Київське музичне училище (нині Київська муніципальна академія музики імені Р. М. Глієра) за класами скрипки й композиції у О. Шевчика, Є. Риба та М. Сікарда і продовжив навчання в Московській консерваторії.

У Московській консерваторії він навчався у класі скрипки Н. Соколовського, згодом перейшов до Я. Гржималі; опановував поліфонію у С. Танєєва, гармонію у А. Аренського та Г. Конюса, композицію у М. Іпполітова-Іванова. 29 квітня [11 травня] 1897 року прийняв російське підданство, а 1900 року завершив консерваторський курс. У 1906—1908 роках удосконалював диригентську майстерність у Німеччині в О. Фріда; на початку 1900-х був учасником зібрань Бєляєвського гуртка в Петербурзі. Як композитор багато в чому сформувався завдяки спілкуванню з О. Глазуновим, С. Рахманіновим і М. Римським-Корсаковим.

Від 1900 року працював як педагог, а з 1908 року активно виступав як диригент, виконуючи переважно власні твори. У 1900—1907 та 1909—1913 роках викладав музично-теоретичні дисципліни в Музичному училищі Є. і М. Гнесіних, а у 1902—1903 роках давав приватні уроки М. Мясковському та С. Прокоф’єву. 10 [23] січня 1913 року рішенням Урядового сенату йому було надано звання особистого почесного громадянина.

У 1913—1920 роках Глієр був професором Київської консерваторії (нині Національна музична академія України імені П. І. Чайковського), викладав композицію та оркестрування, керував оперним, оркестровим і камерно-інструментальним класами. У 1914—1920 роках (за іншими даними — 1914—1918) обіймав посаду директора консерваторії. Серед його учнів у Києві — Борис Лятошинський, Лев Ревуцький, Михайло Фролов та інші.

У 1920—1941 роках працював професором Московської консерваторії з композиції; серед його учнів — О. Давиденко, Н. Іванов-Радкевич, Д. Саліман-Владимиров, А. Новиков, Н. Раков, Л. Кніппер та інші. Паралельно в 1920—1922 роках очолював музичну секцію Московського відділу народної освіти й співпрацював із музичним відділом Наркомпросу, а в 1920—1923 роках був членом етнографічної секції Московського відділення Пролеткульту.

Важливою сторінкою його творчості стала робота з національними сюжетами та фольклором. 1923 року на запрошення Наркомпросу Азербайджанської РСР він приїхав до Баку, результатом чого стала опера «Шахсенем», поставлена 1927 року в Азербайджанському театрі опери та балету. Вивчення узбецького фольклору під час підготовки декади узбецького мистецтва в Ташкенті сприяло появі увертюри «Ферганське свято» (1940), а також опер у співавторстві з Т. Садиковим — «Лейлі і Меджнун» (1940) та «Гюльсара» (1949). Працюючи над цими творами, він дедалі більше утверджувався в думці про потребу зберігати своєрідність національних традицій і шукати шляхи їх органічного поєднання; ця ідея втілилася, зокрема, в «Урочистій увертюрі» (1937) на російських, українських, азербайджанських та узбецьких мелодіях, а також в увертюрах «На слов’янські народні теми» і «Дружба народів» (1941).

Як організатор музичного життя він обіймав керівні посади у професійних об’єднаннях: у 1924—1930 роках був головою Всеросійського товариства драматургів і композиторів, у 1938 році — головою Московської спілки композиторів, а в 1939—1948 роках — головою Оргкомітету Спілки радянських композиторів СРСР. У кінці 1930-х, а також у 1947 і 1950 роках здійснив гастрольні поїздки СРСР з авторськими концертами. 1941 року отримав ступінь доктора мистецтвознавства; серед помітних творчих здобутків називали й перший радянський репертуарний балет на сучасну тему «Червоний мак».

За життя Глієр був удостоєний також звань заслуженого артиста Республіки (1925), заслуженого діяча мистецтв РРФСР (1927), народного артиста Азербайджанської РСР (1934) та народного артиста Узбецької РСР (1937). Окрім орденів Леніна, його було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора (1937), орденом «Знак Пошани» (1938), а також медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» і «На пам’ять 800-річчя Москви». Сталінські премії композитор отримав за Концерт для колоратурного сопрано з оркестром, Четвертий струнний квартет і балет «Мідний вершник».

Його твори широко виконувалися за життя як у СРСР, так і в Європі та США; серед виконавців і диригентів, що зверталися до його музики, були Л. Ауер, С. Кусевицький, М. Ростропович, А. Нежданова, І. Козловський, Л. Собінов, Ф. Шаляпін, Л. Стоковський, Ю. Орманді, С. Рахманінов, А. Гаук, Ю. Фаєр, Г. Шерхен та інші. Географія виконань охоплювала, зокрема, Відень, Берлін, Гамбург, Мюнхен, Лейпциг, Франкфурт-на-Майні, Лондон, Париж, Копенгаген, Афіни й Бухарест; його музику також грали провідні оркестри, зокрема Філадельфійський, Нью-Йоркський і Віденський. У спадщині Глієра — опери, балети, симфонічні полотна, концерти для різних інструментів і голосу, камерні ансамблі, численні фортепіанні та вокальні твори, музика до театральних постановок і кіно, а також редакції творів інших композиторів. Він був єдиним російським композитором, тричі відзначеним як премією імені М. І. Глінки, так і трьома Сталінськими преміями.

Серед найвідоміших його великих творів — Третя симфонія «Ілля Муромець», симфонічна поема «Сирени», балети «Червоний мак», «Комедіанти» і «Мідний вершник», а також концерти для арфи, віолончелі, валторни й колоратурного сопрано з оркестром. Він створив також опери «Земля і небо», «Рашель», працював над оперою «Тарас Бульба», писав камерно-інструментальну музику, близько 150 романсів, численні п’єси для фортепіано та солюючих інструментів, музику для драматичного театру й кінофільмів. Глієр був і автором музикознавчих статей; частину його текстів опубліковано в книзі «Р. М. Глієр. Статті і спогади» (Москва, 1975).

Глієр помер 23 червня 1956 року в Москві й був похований на Новодівичому кладовищі. На могилі композитора встановлено пам’ятник роботи скульптора М. Анікушина та архітектора В. Петрова, відкритий 23 червня 1961 року. Його дружина Марія Робертівна Ренквіст походила з родини зі скандинавським корінням; у подружжя було п’ятеро дітей — Ніна, Лія, Роман, Валентина та Леонід. Прямі нащадки композитора жили й працювали в Москві; онука Сента Вікторівна Глієр стала хранителькою музею-квартири діда, а її син Кирило Новосельський — науковцем, доктором географічних та економічних наук.

Пам’ять про нього підтримують, зокрема, установи та топоніми, пов’язані з його ім’ям: Київська муніципальна академія музики імені Р. М. Глієра, музичні школи в різних містах, вулиці в Києві, Луцьку, Донецьку, Горлівці та інших населених пунктах. У 1924—1949 роках у Москві діяв струнний квартет імені Р. Глієра, а у Відні базується квартет, названий на його честь. Ім’я композитора також носили судна, а 2021 року одній із підводних гір у Тихому океані було присвоєно назву «Гайот Глієра». У 2020 році відбулася міжнародна музична онлайн-конференція, присвячена, зокрема, створенню опери «Шахсенем» та значенню його спадщини для азербайджанської музичної культури.

Connections

This figure has 11 connections in the Music Lineage catalog.