Дмитро Смирнов
Дмитро Миколайович Смирнов, який також користувався літературним псевдонімом Д. Смирнов-Садовський, — радянський і британський композитор, поет-перекладач та автор книжок. Народився 2 листопада 1948 року в Мінську в родині оперних співаків Миколи Трохимовича Сенькіна, що виступав під псевдонімом Садовський, та Євгенії Олександрівни Смирнової.
1967 року закінчив музичне училище у Фрунзе, а 1972 року — Московську консерваторію. Його викладачами були Едісон Денисов, Микола Сидельников, Юрій Холопов і Філіп Гершкович. У 1973—1980 роках працював редактором у видавництві «Радянський композитор», а від 1974 року був членом Спілки композиторів СРСР. 1976 року здобув першу премію за «Соло для арфи» на Міжнародному тижні арфи в Маастрихті.
1989 року у Фрайбурзі поставили його оперу «Тіріель» за Вільямом Блейком, а в Лондоні — камерну оперу «Тель (Скарги Телі)». Того самого року Першу симфонію «Пори року» виконали на фестивалі в Танглвуді у США. Смирнов був одним з ініціаторів і організаторів другого АСМ — Асоціації сучасної музики, заснованої в Москві 1990 року.
1991 року переїхав до Великої Британії. Викладав у Коледжі Святого Івана в Кембриджі та в Дартингтоні у Девонширі, у 1993—1997 роках був професором композиції Кільського університету в Стаффордширі, а 2002 року викладав у Голдсмітс-коледжі в Лондоні. Був одружений із композиторкою Оленою Фірсовою.
Серед його великих творів — Перший і Другий фортепіанні концерти, Троїстий концерт № 1 для саксофона, фортепіано, контрабаса, струнного оркестру та ударних, Друга симфонія «Доля», кантата «Нічні рими» на вірші Олександра Пушкіна, ораторії «Пісня Свободи» та «Пісня пісень», Реквієм і «Зодіак» для великого оркестру. У його музиці значне місце посідають тексти Вільяма Блейка, Фрідріха Гельдерліна, Осипа Мандельштама, Михайла Лермонтова, Мацуо Басьо й Ольги Сєдакової.
Смирнов також писав літературні та музично-теоретичні праці, книжки й статті про Антона Веберна, П'єра Булеза, Дьордя Лігеті, Гаррісона Бертвістла, Браяна Фернігоу, Ігоря Стравінського, Дмитра Шостаковича, Едісона Денисова, Альфреда Шнітке та Софію Губайдуліну. Англійською мовою в Берліні вийшли його книжки про Філіпа Гершковича «Геометр звукових кристалів» та «Анатомія теми у фортепіанних сонатах Бетховена».
Помер 9 квітня 2020 року в лікарні міста Вотфорд від коронавірусу.