Катерина Олексіївна Муріна — радянська і російська піаністка та музична педагогиня. Вона народилася 28 листопада 1938 року в Ленінграді в інтелігентній родині. Її батько Олексій Григорович Мурін був інженером у науково-дослідному інституті, а мати Єлизавета Петрівна Кудрявцева-Муріна — хоровою диригенткою, яка багато років працювала в Капелі. Воєнні роки Катерина провела в евакуації разом із матір’ю та братом Олександром, тоді як батько залишався в блокадному Ленінграді.
Після війни вона навчалася в музичній школі-десятирічці у Р. І. Савшинської та Л. М. Певзнер. Згодом закінчила Ленінградську державну консерваторію імені М. А. Римського-Корсакова у 1961 році, а в 1964 році — аспірантуру цього ж закладу. Навчалася у класі професора П. А. Серебрякова. Важливими наставниками для неї також були А. М. Штример, у якого вона вивчала камерний ансамбль, та Є. М. Шендерович, пов’язаний із концертмейстерською підготовкою.
У виконавському репертуарі Муріної були великі твори та мініатюри російських і західноєвропейських композиторів. Вона виконувала музику Петра Чайковського, Модеста Мусоргського, Сергія Танєєва, Сергія Рахманінова, Олександра Скрябіна, Сергія Прокоф’єва, Дмитра Шостаковича, а також Йоганна Себастьяна Баха, Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга ван Бетховена, Фридерика Шопена, Ференца Ліста, Роберта Шумана, Йоганнеса Брамса та Клода Дебюссі.
Значну увагу піаністка приділяла популяризації творчості ленінградських композиторів. Вона багато зробила для виконання музики Л. Балая, Г. Бєлова, В. Волошина, В. Гавриліна, Б. Гольца, О. Євлахова, А. Мнацаканяна, Є. Овчинникова, С. Слонімського, Б. Тищенка, В. Успенського, Ю. Фаліка та інших авторів, нерідко стаючи першою виконавицею їхніх творів.
Муріна дала сотні концертів по всьому СРСР і неодноразово гастролювала в Німеччині, Франції, Швейцарії, Великій Британії, Кореї, Фінляндії та Китаї. Вона виступала як сольно, так і з оркестрами під орудою багатьох диригентів, серед яких В. Альтшулер, А. Аніханов, А. Борейко, Е. Густін, А. Дмитрієв, В. Зіва, Д. Китаєнко, К. Кондрашин, Ф. Мансуров, Р. Мартинов, В. Нестеров, А. Паулавічюс, Г. Рождественський, Е. Сєров, В. Чернушенко, А. Янсонс і М. Янсонс.
Її педагогічна кар’єра була повністю пов’язана із Санкт-Петербурзькою консерваторією. Вона пройшла шлях від асистентки свого вчителя до професорки та завідувачки кафедри спеціального фортепіано. Під час гастрольних від’їздів свого наставника займалася з учнями його класу та зі слухачами народної консерваторії. Також вона проводить майстер-класи в Росії, Фінляндії, Кореї та Англії.
Катерина Муріна вела й активну організаційну діяльність. Вона була головою та членкинею журі низки російських і міжнародних конкурсів піаністів, зокрема конкурсів «Сходинка до майстерності» імені Н. Перельмана, «Традиція і сучасність» імені М. Мазура, «Шовковий шлях», конкурсів імені С. Слонімського, С. Прокоф’єва, С. Рахманінова, І. Аврамкової, «Фортепіано сьогодні» у Санкт-Петербурзькій консерваторії та «Погляд у майбутнє». Вона також була організаторкою та незмінною головою конкурсу піаністів імені П. А. Серебрякова, авторкою книжки про нього «Спогади про Вчителя» та секретаркою Союзу концертних діячів Санкт-Петербурга.
Серед її відзнак — почесне звання «Народний артист Росії», присвоєне у 2000 році. Вона стала лауреаткою міжнародного конкурсу у Великій Британії в 1963 році, здобула другу премію на Всесоюзному конкурсі 1961 року та бронзову медаль VII Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Відні в 1959 році.