Федір Якименко

Федір Якименко — український композитор, піаніст і педагог. Народився 20 лютого 1876 року в селі Піски Харківської губернії Російської імперії. Був рідним братом українського композитора Якова Степового.

У десятирічному віці його відібрали до Придворної капели в Петербурзі, де він здобув початкову музичну освіту як вихованець регентського класу. Навчався під керівництвом Анатолія Лядова та Мілія Балакірєва. У 1896—1900 роках навчався в Петербурзькій консерваторії, яку закінчив у класі професора теорії композиції Миколи Римського-Корсакова.

Від 1897 року Якименко працював викладачем на диригентських курсах Придворної капели. Згодом був диригентом музичної школи у Тифлісі в 1901—1903 роках, директором музичної школи в Ніцці у 1903—1906 роках, а пізніше очолив Харківське відділення Імператорського російського музичного товариства. У 1919—1923 роках був професором Петроградської консерваторії.

Він також виступав як автор музично-критичних і есеїстичних текстів, співпрацюючи з виданням «Російська музична газета». Серед його публікацій — «Автобіографічні нотатки», «Ліст і Данте», «Сфера музики», «Про світ злотострунного Ріхарда», «Мистецтво і війна», «Із спогадів про Мілія Балакірєва».

Серед учнів Якименка були Ігор Стравинський, З. Ліско, М. Колесса та інші. Від 1923 року він жив у Франції, у Ніцці та Парижі. Із 1924 року був професором музичного відділу Українського вищого педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова у Празі. Окрім педагогічної праці, виступав як концертний піаніст і хоровий диригент. У цей період написав працю «Практичний курс науки гармонії у двох частинах із задачником», видану в Празі 1926 року.

У 1932 році його обрали віцедиректором Російської нормальної консерваторії в Парижі, де він також був професором класу фортепіано. Твори Якименка видавали провідні російські та закордонні музичні видавництва, зокрема «Беляєв», «Бассель», «Юргенсон», «Ледюк», «Руар-Лероль».

Композиторська спадщина Федора Якименка охоплює вокальні, камерно-інструментальні, оркестрові та фортепіанні твори. Серед них — 25 романсів переважно на тексти російських поетів, три хори для мішаних голосів, тріо для скрипки, альта і віолончелі, «Лірична поема» для великого оркестру, а також численні твори для скрипки, віолончелі, англійського ріжка, альта, флейти, валторни, кларнета, арфи й фортепіано. Відоме місце в його ранній творчості посідають романси на вірші Михайла Лермонтова.

Серед названих у статті творів — опера «Фея снігів», балет, увертюра для оркестру, «Дві п’єси» для скрипки й фортепіано, «Еклога», романс мі мінор для альта з фортепіано, «Маленька балада» для кларнета з фортепіано, «Ідилія» для флейти й фортепіано, «Колискова» для фортепіано, «Біля вогню», «Два фантастичні ескізи», соната для скрипки й фортепіано, п’єси для фортепіано соло та «Фантастична соната». Творам Якименка притаманні міцна композиторська техніка, витончений смак, стилістична виваженість, поетичність і щирість настрою. Його талант, переважно ліричний, найповніше виявився в малих формах. У пізніших, головно фортепіанних, творах помітний вплив французьких композиторів-модерністів, що виявився у вишуканості гармонії, схильності до містичного й до відтворення музичної манери давнини.

Помер 3 січня 1945 року в Парижі.

Connections

This figure has 1 connection in the Music Lineage catalog.