Микола Римський-Корсаков

Микола Андрійович Римський-Корсаков народився 6 (18) березня 1844 року в місті Тихвин Новгородської губернії у шляхетній родині Римських-Корсакових, відомій давніми традиціями служби на імперському флоті. Сімейний дім стояв на березі річки Тихвинки, навпроти Богородичного Успенського монастиря. Його батько, Андрій Петрович Римський-Корсаков, певний час обіймав посаду новгородського віцегубернатора, а згодом був волинським цивільним губернатором; мати, Софія Василівна, здобула добру на той час освіту, вільно володіла французькою мовою та грала на фортепіано. Важливий вплив на світогляд майбутнього композитора мав старший брат Воїн Андрійович, морський офіцер і майбутній контрадмірал.

Домашнє навчання Римського-Корсакова розпочалося у шестирічному віці й охоплювало, зокрема, гру на фортепіано. З дитинства він виявляв особливий інтерес до книжок, церковного співу та народних пісень, а вже в одинадцять років почав створювати перші музичні твори. У 1856 році, виконуючи волю родини й водночас захоплений мріями про морські подорожі, він вступив до Морського кадетського корпусу. Саме в ці роки його музичні інтереси значно поглибилися: він відкрив для себе опери Россіні, Доніцетті, Вебера, Мейєрбера, особливо захопився творами Михайла Глінки, а згодом — музикою Бетховена, Моцарта й Мендельсона.

Від осені 1859 року Римський-Корсаков почав брати уроки у піаніста Федора Канілле, відчуваючи потребу в серйознішій музичній підготовці. Після смерті батька в 1862 році родина переїхала до Санкт-Петербурга. Того ж року завдяки Канілле він познайомився з Мілієм Балакирєвим і вступив до його гуртка, що пізніше дістав назву «Могутня купка»; до нього, крім Балакирєва та самого Римського-Корсакова, належали також Цезар Кюї та Модест Мусоргський. Це коло мало вирішальний вплив на формування його особистості, естетичних поглядів і національно орієнтованого композиторського стилю.

Під керівництвом Балакирєва Римський-Корсаков розпочав роботу над своїм першим великим твором — Першою симфонією. Нариси симфонії з’явилися ще за часів навчання у Канілле, але саме в 1861–1862 роках робота набула системного характеру. Тієї ж весни 1862 року він із відзнакою закінчив Морський корпус і був зарахований на морську службу гардемарином. У 1862–1865 роках композитор служив на кліпері «Алмаз», який брав участь в експедиції до берегів Північної Америки; під час цього плавання він відвідав Англію, Норвегію, Польщу, Францію, Італію, Іспанію, США та Бразилію. Морська служба майже не залишала часу для творчості, однак враження від мандрів і морської стихії згодом стали важливим джерелом його музичної образності.

Повернувшись із подорожі, Римський-Корсаков знову активно включився в життя балакирєвського кола, познайомився з Олександром Бородіним, Олександром Даргомижським, Людмилою Шестаковою та Петром Чайковським. За наполяганням Балакирєва він завершив і переоркестрував Першу симфонію; її перша редакція була виконана 1865 року під орудою Балакирєва. Звернення до слов’янських народних мелодій і прагнення до національного колориту визначили подальший характер його музики. Ці риси виявилися в таких ранніх творах, як «Увертюра на три російські теми» та «Сербська фантазія».

Етапним твором композитора стала симфонічна картина «Садко» (1867), у якій він звернувся до програмного симфонізму, продовжуючи традиції Гектора Берліоза та Ференца Ліста. Саме тут уперше чітко проявився його потяг до казково-фантастичного світу, за що згодом композитора називатимуть «казкарем». У «Садку» він також уперше застосував характерний симетричний лад, відомий як «гама Римського-Корсакова», який надалі часто використовував для змалювання фантастичних образів, а також уперше так виразно передав морську стихію засобами оркестрового живопису. Цю лінію він продовжив у «Антарі», роботу над яким розпочав 1868 року; прем’єра твору відбулася 1869 року на концерті Російського музичного товариства.

У другій половині 1860-х та в 1870-х роках композитор активно працював як майстер інструментовки й редактор чужих творів. Він допомагав Цезареві Кюї з оркеструванням опери «Вільям Раткліф», завершив за заповітом Даргомижського партитуру «Кам’яного гостя», разом із Балакирєвим та Анатолієм Лядовим редагував партитури опер Глінки «Руслан і Людмила» та «Іван Сусанін». Особливо значною була його праця над спадщиною Мусоргського: він редагував і оркестрував «Хованщину», доопрацював фантазію «Ніч на Лисій горі», працював над «Борисом Годуновим» та оперою «Женитьба», а також оркестрував окремі вокальні твори композитора. Його редакторська й оркестрова діяльність істотно вплинула на збереження та сценічне життя багатьох визначних творів.

У 1872 році Римський-Корсаков завершив свою першу оперу «Псковитянка» за драмою Лева Мея. Того ж року, 30 червня, він одружився з піаністкою, композиторкою і музикознавицею Надією Пургольд; одним із поручителів на вінчанні був Модест Мусоргський. Оперний жанр відтоді став провідним у його творчості. Загалом композитор створив 15 опер, а також три симфонії, симфонічні твори, інструментальні концерти, кантати, камерно-інструментальну, вокальну та духовну музику.

У 1871 році Римський-Корсаков став професором Петербурзької консерваторії, де викладав практичну композицію, інструментовку та оркестровку. У 1873–1884 роках він був інспектором музичних хорів Морського відомства, а в 1874–1881 роках очолював Безплатну музичну школу. Від 1874 року композитор почав активно виступати як диригент — спочатку симфонічних концертів, а згодом і оперних вистав. У середині 1870-х років, усвідомивши прогалини у власній теоретичній підготовці, він серйозно взявся за самоосвіту, вивчаючи дисципліни, які сам викладав у консерваторії; підсумком цього етапу стала Третя симфонія до мажор.

У 1880–1890-ті роки Римський-Корсаков створив свої найвідоміші симфонічні твори — «Шехеразада», «Іспанське каприччіо», увертюру «Світлий святковий день», а також низку опер, серед яких «Ніч перед Різдвом», «Садко», «Моцарт і Сальєрі», пролог до «Псковитянки» та «Царська наречена». 1882 року він очолив Бєляєвський гурток, а в 1883–1894 роках був помічником керівника Придворної співочої капели. У 1886–1900 роках він був постійним диригентом «Російських симфонічних концертів». Крім того, композитор підготував до видання опери своїх покійних друзів — «Хованщину» Мусоргського і «Князя Ігоря» Бородіна.

На початку 1890-х років у творчості композитора настав короткий період спаду: він вивчав філософію, писав статті та переглядав власні ранні твори. Водночас Римський-Корсаков проявив себе не лише як композитор і педагог, а й як диригент, письменник, музичний критик та громадський діяч. У 1905–1907 роках, під час революційних подій, він відкрито підтримав вимоги страйкуючих студентів і засудив дії адміністрації Петербурзької консерваторії, через що залишив заклад і повернувся до викладання лише після надання йому часткової автономії та зміни керівництва. У 1906 році композитора обрали членом Шведської королівської музичної академії.

У 1907 році Римський-Корсаков увійшов до комітету з організації «Історичних російських концертів» у Парижі та взяв у них участь як диригент і композитор. На цих концертах звучали фрагменти його опер «Ніч перед Різдвом», «Снігуронька», «Млада», «Казка про царя Салтана» та «Садко». Ці виступи стали важливим етапом міжнародного визнання його музики.

Римський-Корсаков був одним із найвпливовіших педагогів свого часу й творцем потужної композиторської школи. Серед його учнів — близько двохсот композиторів, диригентів і музикознавців, зокрема Олександр Глазунов, Ігор Стравінський, Сергій Прокоф’єв, Микола Лисенко, Яків Степовий, Отторіно Респігі, Анатолій Лядов, Микола Черепнін, Язепс Вітол та багато інших. Багато з них стали провідними діячами національних музичних шкіл Вірменії, Грузії, Латвії, Литви, України та Естонії. Його педагогічний метод високо цінували сучасники: Петро Чайковський захоплювався його просвітницькою працею, а Ігор Стравінський підкреслював його виняткову уважність, мудрість, дотепність і сувору вимогливість.

Микола Римський-Корсаков помер 8 (21) червня 1908 року від інфаркту міокарда у своїй садибі Любенськ у Санкт-Петербурзькій губернії на 65-му році життя. Спочатку його поховали в Петербурзі на кладовищі Воскресенського Новодівочого монастиря, а в 1930-х роках перепоховали в Тихвинському некрополі Александро-Невської лаври — Некрополі майстрів мистецтв. Нині в Любенську та сусідній Вечаші, де композитор жив до 1907 року, діє меморіальний музейний комплекс. Римський-Корсаков залишив величезний мистецький спадок, а його оркестрове мислення, оперна драматургія та педагогічна діяльність справили тривалий вплив на розвиток музичної культури багатьох країн.

Connections

This figure has 47 connections in the Music Lineage catalog.