Галина Барінова (1910–2006) — радянська російська скрипалька й музична педагогиня, багаторічна професорка Московської консерваторії. Народилася 7 (20) жовтня 1910 року в Санкт-Петербурзі в родині музиканта-аматора Всеволода Гамалеї та піаністки Марії Барінової. Скрипку вивчала з чотирирічного віку у Павла Коханського, Йосипа Ахрона та Віктора Заветновського; у десять років дебютувала як солістка.
У 1924–1925 роках удосконалювала майстерність у Парижі під керівництвом Жака Тібо. Повернувшись до Ленінграда, 1927 року закінчила Ленінградську консерваторію, де, крім скрипки, вивчала теорію та композицію. Із 1925 року виступала як солістка Ленінградської філармонії. 1934 року переїхала до Москви й стала солісткою Московської філармонії та Всесоюзного радіо. 1937 року здобула третю премію Всесоюзного конкурсу музикантів-виконавців.
У повоєнні роки Барінова багато концертувала в СРСР, країнах Європи та Азії. Її репертуар налічував понад 300 творів; серед виконуваних нею композицій були концерти Олександра Глазунова й Яна Сібеліуса та сольна соната Йоганна Себастьяна Баха до мажор. Від 1950-х років майже пів століття викладала в Московській консерваторії та Центральній музичній школі, а з 1967 року була професоркою. Також входила до журі міжнародних конкурсів імені Петра Чайковського в Москві, Йоганна Себастьяна Баха в Лейпцигу та Нікколо Паганіні в Генуї.
Барінова отримала Сталінську премію другого ступеня за концертно-виконавську діяльність у 1949 році. 1996 року їй присвоїли звання народної артистки Росії. Померла 20 вересня 2006 року в Москві; похована на Троєкурівському кладовищі.