Ян Брукгейс
Ян Брукгейс, повне ім’я Йоганнес Францискус Брукгейс, відомий під сценічним ім’ям Джон Брукгаус Маккарті, — нідерландський композитор, диригент і аранжувальник. Навчався в Амстердамській консерваторії за фахом фортепіано у Юліуса Рентгена та Бернарда Зверса; раніше брав уроки в Еверта Корнеліса й Егберта Вена. За три роки здобув усі дипломи та відзнаку за фортепіано.
Після навчання викладав у консерваторії Ліможа у Франції, виступав там із концертами, а згодом став диригентом Французького театру в Бордо. До 1931 року гастролював у Парижі, зокрема акомпанував Містенгетт у «Фолі-Бержер». Від 1931 року працював диригентом оперет у Парижі, Ліоні та Амстердамі, а пізніше служив на нідерландському радіо як диригент, композитор і аранжувальник.
У 1933–1934 роках написав три композиції для першого нідерландського звукового фільму «Де Янтєс», здійснив його музичне керівництво та підготував аранжування. Найвідомішими піснями з фільму стали «Бо я так тебе кохаю» та «Крутитися, лише крутитися»; перша з них стала евергріном і була записана, зокрема, Германом Бродом та Віллеке Альберті. Брукгейс також створив численні пісні для ревю й кабаре, зокрема шлягери для ревю «Петер Пех» Яна Гана, для Гейнтє Давідс, Віллі Валдена й Піта Мейселара, відомих як дует Сніп і Снап. Серед таких пісень — «Сніп не розуміє того, що розуміє Снап».
Писав і серйозну музику: скрипкову сонату, присвячену Жаку Тібо й виконану ним, три ноктюрни та бурлеску для віолончелі й фортепіано. У 1960-х роках частину цих творів виконували на радіо, зокрема тріо Брукгейса з Віллі та Жаном Бушами. Променадний оркестр під орудою Бенедикта Зільбермана виконав його «Баладу» для фортепіано з оркестром.
Серед інших відомих композицій — «Усе знову буде гаразд» у виконанні Діка Віллебрандтса з оркестром і «Ми хочемо гол», що стала хітом 1950-х у виконанні Макса ван Прага. Працював також в Англії та США, у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі й Голлівуді. У театрі «Карре» під його керівництвом ставили численні оперети; він диригував оркестром під час нідерландських гастролей Шарля Трене 1945 року та на прощальному виступі Жозефіни Бейкер 1956 року. У 1960-х кілька сезонів був диригентом Столичної оперети. Оселившись у Швейцарії, ще багато років виступав як концертний піаніст.