Любов Борисівна Тимофєєва — радянська і російська піаністка, музичний педагог, народна артистка Російської Федерації та академік Міжнародної академії творчості. Народилася 7 березня 1951 року в Бугуруслані Чкаловської області.
Гри на фортепіано навчалася в Центральній музичній школі у класі А. Д. Артоболевської. Перше велике публічне виступлення юної піаністки відбулося, коли їй було вісім років. У чотирнадцятирічному віці вступила до Московської консерваторії, де її викладачами були Я. І. Зак і Г. Г. Нейгауз. Консерваторію закінчила 1973 року, після чого продовжила навчання в асистентурі-стажуванні у Я. І. Зака і завершила його через два роки.
Міжнародне визнання прийшло до неї ще в молоді роки. У 1968 році вона стала лауреаткою третьої премії Монреальського міжнародного конкурсу виконавців. У 1969 році, у вісімнадцятирічному віці, здобула перше місце на конкурсі імені Маргерит Лонг і Жака Тібо. Також серед її ранніх відзнак була перша премія конкурсу «Концертіно Прага» у 1966 році.
За роки виконавської кар’єри Любов Тимофєєва гастролювала більш ніж у сорока країнах світу, зокрема у США, Франції, Аргентині та Німеччині. Вона виступала з провідними музичними колективами, серед яких Лейпцизький оркестр Гевандгауза, Саксонська державна капела, Симфонічний оркестр NHK, Філармонійний оркестр Радіо Франції та Чеський філармонічний оркестр. Її партнерами на сцені були такі відомі диригенти, як Курт Зандерлінг, Герберт Блумстедт, Кирило Кондрашин, Євген Свєтланов і Маріс Янсонс.
Критики й педагоги відзначали її бездоганну піаністичну техніку, упевненість і чарівність у трактуванні творів, а також щирість виконання. Вона працювала солісткою Російської державної концертної компанії «Співдружність» і Московської державної академічної філармонії.
Педагогічну діяльність Тимофєєва провадила як професорка Університету Ферріс у Японії. Серед композиторів, яких вона особливо цінувала, називала Роберта Шумана, Йоганна Себастьяна Баха, Людвіга ван Бетховена та Сергія Прокоф’єва.
Піаністка випустила понад сорок дисків із записами. Серед них — усі фортепіанні сонати Йозефа Гайдна і Вольфганга Амадея Моцарта, а також усі етюди Фридерика Шопена. У 2012 році вона опублікувала автобіографію «Симфонія мого життя».