Мартон Ілле́ш — угорський композитор, піаніст і диригент. Народився 12 грудня 1975 року в Будапешті.
З 1981 року навчався у музичних школах Дьйора, де вивчав фортепіано, ударні інструменти й композицію. 1993 року провів семестр у Цюрихській консерваторії в класі фортепіано Гадасси Швіммер. 1998 року закінчив Базельську музичну академію, де навчався гри на фортепіано у Ласло Дьімеші. З 2000 року продовжив фортепіанну освіту в аспірантурі в Ганновері у Карла-Гайнца Кеммерлінга.
Композицію вивчав у Детлева Мюллера-Сіменса в Базелі, а згодом у Вольфганга Ріма в Карлсруе; там само займався теорією музики у Міхаеля Ройденбаха та електроакустичною композицією у Томаса Троге. Також відвідував майстер-класи з композиції та фортепіано Дьєрдя Шандора, Лазара Бермана, Дьєрдя Лігеті, Дьєрдя Куртага й Гельмута Лахенмана.
У 1990-х роках виступав із сольними та камерними програмами й грав у Базельському симфонічному оркестрі. З 2005 року викладав у Вищій школі музики Карлсруе, а з 2011-го — у Вищій школі музики Вюрцбурга. 2006 року створив камерний ансамбль «Сцене Полідименсіоналі», у якому виступає як піаніст і диригент. Співпрацює з ансамблями «Модерн» та «Інтерконтанпорен», квартетом Мінгет і Мюнхенським камерним оркестром.
Твори Ілле́ша звучали в різних країнах Європи, а також у Єгипті, Бразилії та Гренландії. 2004 року у Франкфурті відбулося перше виконання його «Багатовимірних сцен IX: Рівні b», а того ж року в Каїрській опері та залі «Лідерхалле» у Штутгарті поставили камерну ораторію «Лі куллі шай’ін», засновану на андалузькій арабській елегії. Серед його творів — «Емілі Дікінсонів годинник», опера «Біла княгиня», «Багатовимірні сцени XVII: Княгиня», оркестровий твір «Постторсо» та фортепіанні концерти «Рисунки» і «Рисунки II».
Серед відзнак Ілле́ша — премія фонду Крістофа і Штефана Каске (2005), премія Гіндеміта (2008) та композиторська премія Ернста фон Сіменса (2008). Він також отримував стипендії для роботи у віллі Массімо в Римі (2009), віллі Конкордія в Бамберзі (2011) та центрі Чивітелла-Раньєрі в Умбрії (2012).